На цій сторінці представлені вибрані твори, що увійшли в збірку поезій та пісень «Мої Семиполки» - 2015 р.
ПОГЛЯД ЗБЛИЗЬКА
Передмова до збірки вибраних творів
Володимира Москвича «Мої Семиполки»
Ніна Косенко,
вчитель-філолог, відмінник освіти України
У мальовничому селі Семиполки на Броварщині Київської області, яке означене утаємниченим шумом пишнокронистих верб і весняним розквітом білосніжних садів та ще незбагненною кількістю придорожніх лелечих гнізд, за що Олесь Гончар назвав Семиполки лелечим краєм, народився Володимир Андрійович Москвич – людина, учитель, поет, залюблений у рідний край, у рідні Семиполки.
Переді мною його збірка віршованих творів з характерною назвою «Мої Семиполки», що однозначно характеризує автора, який живе в обіймах зі своїм селом, настільки воно йому рідне.
Зміст цієї збірки становлять вибрані твори із трьох попередніх книжок («Вишнева таємниця», «Лелеки повертаються додому» і третя ще не надрукована «Іду селом»), які виокремлюють тему рідного села з широким діапазоном довкілля, де автор торкнувся питань історичного минулого в картинах героїчних подвигів українського козацтва і сучасності у вигляді Революції Гідності і відчайдушної боротьби українців з фашистською Росією Путіна.
Україна… В одному слові для нас бринить музика смутку і печалі, героїзму і волелюбства, відчайдушності і патріотизму. Володимир Москвич одним із перших в селі привітав проголошення Незалежності України Верховною Радою України в 1991 році як член і керівник місцевого осередку Народного Руху України. Тоді багатовікова героїчна боротьба українського народу за волю увінчалась успіхом. Але попереду незвідане…
Володимир Андрійович невід’ємний від рідного краю і завжди знаходиться в стані готовності прийти на допомогу Україні. В ньому, за визначенням його побратима Анатолія Луценка, нуртує «українний дух».
В нелегкий для українського народу час Володимир Андрійович сприймає навколишню дійсність без нарікань, говорить: «Аби жила наша незалежність, усе інше надбаємо». Не випадково, думаю, перший розділ він назвав «Доброго ранку, Україно!»
Я – син України. Повірте мені:
Для мене верба і калина
У сяєві сонця, немовби у сні -
Квітуча моя Україна.
(«З чистого листа», 2011 р.)
Щойно недругів щезнуть злі орди
І відчує полегкість земля,
Засіяє лице твоє горде,
Україно, доле моя.
(«Україно, доле моя», 1998 р.)
Такі вірші, як «Прокинься, нене Україно», «Візьмемось за руки», «Клаптик блакитного неба», «Зерно невмируще», «Спасти Україну», «Заповіт матері» дають нам наживу, аби у наших думках не було місця злу, жорстокості, а щоб проростали зерна доброго, людяного, великодушного, щоб пам’ятали слова матері – не забувати Україну.
Мене завжди навчала мати,
Благословляючи у путь:
- Ти десь в Парижі чи у Штатах
Про Україну не забудь.
(«Заповіт матері», 2001 р.)
Вікові верби і тополі… Вони уособлюють той світ, де ти народився й усвідомив себе. Для Володимира Андрійовича – це Семиполки. Є рідна хата, є улюблена верба. Він корінням заглиблений у батьківську землю. Володимир Андрійович любить рідні Семиполки, пишається їхньою віковою історією, переймається сьогоденням та долею семиполківчан.
Тож наступний розділ своєї збірки він називає «Моє найрідніше село», до якого увійшло більше сотні віршів. Серед них «Іду селом», «Семиполки» (лірична сповідь), «Ніч у Семиполках», «Княжна Хованська», «Моє село», «Балада про Гузіїв», «Балада про гніздо лелече».
Семиполки, святі Семиполки,(«Семиполки», 2005 р.)
Моє рідне козацьке село,
Я для вас до останньої голки
Віддаю все, що є і було.
Я іду, розправляючи плечі,
Гаснуть зорі в ранковій імлі…
Семиполки, мій краю лелечий,
Нема кращих за вас на землі.
А скільки любові вкладено в слова тексту «Гімн Семиполок»!
Під зоряним небом, як матір єдинаВчитайтесь в рядки опису ночі в Семиполках, і ви відчуєте себе патріотом села.
Земля семиполківська сяє в красі.
Одна у нас доля, одна Україна
На всі покоління, на вічні часи.
А ніч в селі божественно красива:(«Ніч у Семиполках», 2010 р.)
Чумацький Шлях сіяє без межі,
У серпні зорі падають, як диво,
Ховаються в шовкові спориші.
А ніч у Семиполках дивовижна –
Лише на зорі очі підведи…
Дзвенять любов’ю лагідно і ніжно
У темну ніч замріяні сади.
В цьому розділі ви знайдете поетичний опис сільських кутків :
Деркачівки, Затягайлівки, Шевченківки, Василенківки, Бродка, Козачого
хутора, Федорівки, Базарної площі, Панської алеї, Татарського озера…
Здається, немає в Семиполках такої вулиці, такого кутка, озерця, котрих не торкнулося б поетичне слово Володимира Москвича, не прозвучала б гіпотетично пісня кожному куточку села, польовому чи лісовому урочищу.
Зокрема урочище «Сукач», що побутує з давніх-давен в польовому масиві семиполківських земель в напрямку сходу сонця від Калити, дало наснагу Володимиру Москвичу створити ліричну перлину «На Сукачі», що стала предметом музикального опрацювання для Заслуженого артиста України Василя Волощука (композитора і співака) і вокального втілення ним практично в життя. Пісня «На Сукачі» вийшла в світ і радує серця слухачів, завдячуючи спонсоруванню випускника Семиполківської школи Загуменного Олександра.
Чи бували ви на Сукачі?
Звідси сонце сходить,
Звідси день приходить,
Звідси починається земля.
Поле Сукачове,
Пісня колискова,
Земле семиполківська моя.
(«На Сукачі», 2008 р.)
Не знаю, яке ще село удостоєне такої уваги, честі, такого поклоніння, такої любові!
«Кохання! Скільки неосяжного в цім слові. Який океан в єдиній сльозі!
Яке небо в єдиному погляді! Яка буря в єдиному зітханні! Яка блискавка в
єдиній миті!» Ці слова Анатоля Франса приходять на пам’ять, коли читаєш
ліричні вірші Володимира Москвича.
Розділ «Навіки у полоні кохання» - це гімн Любові, найбільшій таємниці земного життя! Збагнути це допомагають вірші «Мадонна», «Королівно моя», «Семиполківчаночка», «Сонечко», «Зимова вишня», «Зелений вальс кохання», «Лебідонька», «Єдина», «Оберемок любові», «Моя зоря» та інші. Володимир Андрійович переконаний, що існує Вічна загадка Любові і намагається її розгадати, але найщиріше звучать його слова любові, звернені до дружини.
Берегине, Ладо моя, Ладонько!(«Перед портретом дружини», 2001 р.)
Ти така, як тисячі жінок.
Та мабуть, тебе, кохану, вигадав
Лиш для мене, лиш для мене Бог.
…коли він дякує їй за все
Спасибі, серденько, за все,(«Спасибі, серденько, за все», 2008 р.)
Що ти в життя моє принесла,
Кохання наше над усе
Зв’язала житнім перевеслом.
Спасибі, мила, за любов,
Якій дала ти дужі крила.
І я повірив вкотре знов,
Що ти мене таки любила.
Понад 50 років Володимир Андрійович віддав школі. Він – учитель, котрий випередив час. Рідна мова та література – це його стихія. А ще він має рідкісний талант – талант любові. І як справжній вчитель передавав цю любов учням, починаючи з любові до людини, до рідної землі, до рідної школи. Розділ «Зустріч сонця на мосту» якраз і присвячено цій темі : «Гімн Семиполківської школи», «Здрастуй, школо!», «Стежина до школи», «Дзвінок останній», «Випускники», «Пам’яті Ольги Борисівни», «Маестро», «Мати», «Зустріч сонця на мосту».
І де б не були – за яким небокраєм,(«Гімн Семиполківської школи», 1995 р.)
В село повернувшись з далеких доріг,
Ми в школу ідемо і шапку знімаєм,
Ступивши, як вперше, на рідний поріг.
Тривожні дні пливуть за синій обрій,(«Спомини про школу», 1996 р.)
Шовкові трави стеляться до ніг…
Учителі мої – розумні, добрі, -
Для вас у серці зорі я зберіг.
Із щемом у серці читаються рядки:
Карбують чітко пам’яті осколки:(«Випускникам 2000-го року»)
Шкільні роки не згаснуть навіки.
В серцях лишаєм рідні Семиполки
В веснянім плині Пиляви-ріки.
Бери, лаштуй в дорогу все – до голки;
Вайлушку, Сажалку – в життєву путь.
Візьми з собою навіть Семиполки -
Та материнську мову не забудь.
І де б не був – у космосі чи близько,
Де райдужно палає небозгин,
Учителю вклонись сердечно, низько
І рідній школі доземний уклін.
Поезія Володимира Андрійовича вчить всіх бути, насамперед, людьми. Особливе місце в збірці займає розділ «Майданний Гімн України». Майдан – знакова подія в житті нашого народу, нашої країни. Це як лакмусовий папірець, який визначає: хто ти є?, який ти є?, з ким ти є?
Поезія Володимира Москвича підтверджує, що український народ – люди дії. Це розкривається потужним спалахом Майдану за Революцію Гідності і героїчними діями українських бійців АТО. Про це йдеться в таких віршах, як «Майдан», «Пам’ять», «Майдан-2», «Олеся», «Тарас на Майдані», «Небесна сотня», «Тримайтесь, хлоп’ята», «Беркут на Майдані», «Майдан на Красній площі», «А я залишилась одна…»
Нуртує Майдан героїчного часу,(«Тарас на Майдані», 2014 р.)
Надійно карбує історії мить…
Ми маєм почути вже голос Тараса -
Він з нами ось тут на Майдані стоїть.
Майдан – революції серце(«Славень майдану», 2014 р.)
В борні за народні права,
Майдан – України безсмертя,
Майдан – усьому голова.
Коли в бою Грушевського гриміла,(«Олеся», 2014 р.)
І чорний дим здійнявся, як гора,
Вона, мов птаха, на Майдан летіла
Із чистою душею – медсестра.
Події останнього року не залишають у спокої поета. Гримить війна, кров’ю стікає Україна, гинуть кращі її сини, трупами вкривається земля, і як все це узгодити зі здоровим глуздом? Як можна у братів стріляти? Як Росія перетворилась у відкритого озброєного окупанта в жахливій гібридній війні?
На ці питання поет намагається відповісти в розділі «Колись ми звалися братами», збагнути, як все це могло статися, зрозуміти, як міг опинитися серед російських діячів, що підтримали криваву авантюру Путіна, народний артист України, якому за життя поставлений пам’ятник у Донецьку, Йосип Кобзон.
У знак презирства до артиста-зрадника, який назвав своїх земляків бандерівцями, городяни пам’ятник Йосипу Кобзону облили синьою і жовтою фарбами. Володимир Москвич на цю подію гаряче відгукнувся віршем «Йося»:
Гей, Кобзоне Йосип, Йося, Йося, Йося,
Сталося жахливе вже без вороття -
Плюнув ти в тарілку, може, так здалося,
Ласував з якої все своє життя.
І між нами настала назавжди розлука,
Зник для всіх вокалу чарівний озон,
Зрадив рідну землю, як остання сука…
Відійде у вічність зганьблений Кобзон.
(«Йося», 2014 р.)
Розділ книги про міфічне братерство між українцями і росіянами розкривається також в таких віршах: «Хто міг подумати», «Хотят ли русские войны», «Умом Россию не понять», «Каїн-братовбивця», «Жди меня», «Боїнг-777», «Груз-200», «Прощай, немытая Россия», «Товарищ москаль», «Льотчиця Надія», «Прокляття українських матерів».
Материнська любов – свята любов. Для матері немає ціннішого, як діти, родина. Палахкотить війна, яку постійно роздмухує путінська фашистська Росія, коли нещадно під «Градами», «Ураганами» руйнується інфраструктура Донбасу і гинуть сотні українських бійців. Українські матері встали на захист своїх дітей.
За кров дітей, що мали світлі мрії,
А кожен з них Майданом вже прозрів,
Ми шлем убивці Путіну в Росію
Прокляття українських матерів.
(«Прокляття українських матерів», 2014 р.)
В суспільстві існує міф стосовно братерських відносин російського і українського народів, що бере нібито початок від Переяславської Ради 1654 року. Таку ідею підтримувала царська Росія і Радянський Союз у формі старшого і молодшого братів. Ніякого братерства в дійсності не було. Було жорстке підпорядкування українців старшому братові і намагання асимілювати українців з росіянами.
Сучасна війна на Донбасі показала в дійсності взаємини «братів».
Які ж брати ми, де те братство,(«Колись ми звалися братами», 2014 р.)
Коли під горлом автомат…
Це путінське розбою царство -
Вершить напругу старший брат.
Не можу я прийти до тями,(«Не можу я прийти до тями», 2014 р.)
Мій розум зради не збагне:
Недавно ми були братами,
Тепер стріляєш ти в мене.
І завершують збірку «Дещиці». Це зібрані чотирирядкові строфи, по-іншому катрени, які вміщають в собі закінчену окрему думку.
* * *
Вже у мене білі скроні,
Та у серці палає вогонь:
Я навічно в твоєму полоні -
Твого серця, очей і долонь.
* * *
Мов совість наша, знов лелеки
Летять весною до села,
Долають відстані далекі
Широким помахом крила.
Вже у мене білі скроні,
Та у серці палає вогонь:
Я навічно в твоєму полоні -
Твого серця, очей і долонь.
* * *
Мов совість наша, знов лелеки
Летять весною до села,
Долають відстані далекі
Широким помахом крила.
* * *
Герої ходять поміж нас -
Чомусь ми їх не помічаєм.
Працює невмолимий час -
Ми їх на цвинтар проводжаєм.
* * *
Андрійко:
Мій дідусь підніс гостинець,
Цим пишаюсь: в тому річ,
Що я справжній українець,
Хоча прізвище Москвич.
Герої ходять поміж нас -
Чомусь ми їх не помічаєм.
Працює невмолимий час -
Ми їх на цвинтар проводжаєм.
* * *
Андрійко:
Мій дідусь підніс гостинець,
Цим пишаюсь: в тому річ,
Що я справжній українець,
Хоча прізвище Москвич.
Перегорнута остання сторінка збірки «Мої Семиполки». Ми, читачі,
повинні проникнути душею і серцем у поезію Володимира Москвича.
Зрозуміти її. Навчитись перейматися болями ліричного героя, роздумами і
пошуками істини поета. Повірити їй. А те, що найбільше припаде до душі,
взяти з собою у життя. Автору хочу подякувати за його працю і
буття, побажати міцного здоров’я, натхнення і нових творчих висот.
Многії літа, Володимире Андрійовичу!
Розділ «Доброго ранку, Україно!»
З ЧИСТОГО ЛИСТА
Я – син України. Повірте мені:
Для мене верба і калина
У сяєві сонця, немовби у сні, –
Квітуча моя Україна.
Я – син України. Повірте мені:
Земля українська – від Бога.
Тут росами сиплються сині вогні
І будять орать перелоги.
Приспів
А пісня лине з чистого листа
Душі моєї у світанках синіх,
Де зорями горіли всі літа
Із думою про рідну Україну.
Я – син України. Повірте мені:
Нічого у світі не треба,
Лиш бачить у парі лелек навесні
Та клаптик блакитного неба.
Я – син України. Повірте мені:
Під небом Господнім єдина,
Єдина на світі в душі глибині,
Єдина моя Україна.
19.04.2011
ДОБРОГО РАНКУ, УКРАЇНО!
Надії Федоренко-Музичук
У садах вишневих, мов калина,
У блискучих зіроньках роси
День стрічає ненька Україна
В ореолі дивної краси.
І душа співуча ще не вмерла,
А злітає сонячно увись,
Бо Ай-Петрі і свята Говерла
Крилами надії обнялись.
Приспів
Моя Україна,України засіяла слава
Як сонце в зеніті,
Як мати єдина,
Найкраща у світі.
Моя Україна —
Зоря на світанку,
Земля солов`їна,
Доброго ранку!
Через терни зоряних століть.
Гордий прапор рідної держави
У блакиті золотом горить.
Небеса пливуть над нами сині,
Стугонить в серцях козацька кров.
У чарівних зорях України
Котить хвилі голубий Дніпро.
23.02.2005
УКРАЇНО, ДОЛЕ МОЯ
Знову вітер повіяв недобрий,
Валить з ніг, аж боюсь — не дійду.
У червоне вбирається обрій —
Чи на щастя, а, мо, на біду.
Україна — спустошене поле,
Оповите в туман, чорний дим,
Наче птаха, що зранена болем,
Сходить криком над степом рудим.
Та гряде в час урочий розплата
За страждання дітей, матерів.
Вороги, не маскуйтесь під брата,
Не брати ви — бридкі упирі.
Щойно недругів щезнуть злі орди
І відчує полегкість земля,
Засіяє лице твоє горде,
Україно, доле моя!
12.10.1998
РІДНА МОВА
Продавав я картоплю в столиці —
Непоганий врожай, як для нас.
Городянка пита білолиця:
«А почом здєсь картошка сєчас?»
Боже правий, це ж Людка, сусідка, —
Разом пасли корів за селом.
Враз на серці зробилося бридко,
Ніби кинули в тебе багном.
Гірко чути подібну розмову,
Палить душу, мов спека траву:
Сплюндрували Шевченкову мову,
Відіслали на страту в Москву.
Бачу порух Тарасів братовський
До Микити, немов до Христа:
«Ти по-нашому, не по-московськи,
Напиши з України листа».
Провіщає душа українця
Із далеких небесних світів:
— Люди добрі, своєю моліться,
Ближче будете ви до богів.
Чую серцем зорю світанкову -
Української мови красу.
Тільки покручам знову і знову
Дай московську, немов ковбасу.
Рідна мова — чаруюче свято,
Рідна мова — це сонячна вісь,
Що навколо єднає багато
Тих, які у горінні звелись.
14.08.1998 р.
ПІД ЗАЛІЗНИМ ЗАМКОМ
Буяє природа з часів Мономаха,
Лісним океаном, як сонце, дзвенить…
Із майва століть Україна під страхом
Утратити волю, ліси загубить.
Наш ліс віковічний годив християнам,
Купалася в ньому селянська душа:
Грибочки, сунички із кошика глянуть –
І пісня для серця зовсім не чужа.
Приспів
Сіяло гасло : ліс – багатство…У розквіті лісу ялинонька гостра,
На все життя людей сповна.
Тепер же повне лісокрадство –
Сумна історія, сумна.
Мов пісня, що лине у небо “на біс”,
Попала в лабети нещадного монстра –
Це хватка на горло – загарбати ліс.
В полоні берези, дуби і ялиці,
Уже не проникнуть за сітку тайком…
Зів’януть навіки червоні суниці –
Залишили їх під залізним замком.
28.06.13
БІЛІ БАРВИ
Миколі Сингаївському
"Вже за плечі вічність обійма."
Микола Сингаївський
Самотній парк у сивому тумані,
І там верба, мов таїна, стоїть,
Ясною вродою до себе манить,
Ти біля неї зупинись на мить…
Ох, ця верба — відлуння зорепаду.
Поете мій, — вже срібний — дорогий,
Літа пливуть до твого листопаду,
А ти не квапся, зачекай, постій.
Вже білі барви нам лягли на скроні,
Але ж у серці ніби сад цвіте.
Беру веселку у жорсткі долоні,
Тобі дарую сонце золоте.
А доля на твоїй пісенній нивці
Зійшла, мов щедре батьківське зерно.
Людей чарують диво-чорнобривці,
Що мати їх посіяла давно.
Палає під вікном жарінь-калина,
І на стежках не в`януть спориші,
Дзвенить співуча Мати-Україна,
Твої пісні — у кожного в душі.
Пісні твої — то спалахи зірниці,
Благословенним будь, осінній день.
Тамую спрагу у дзвінкій криниці
Твоїх, мій друже, зоряних пісень.
5.11.1996
РОЗМОВА З БОГОМ
«Чи Бог бачить із-за хмари
Наші сльози, горе…»
Тарас Шевченко
З тобою, мій Боже, розмова відверта:
Війна в Україні – стріляють навкруг,
Чи видно тобі із-за хмарного верху
Вже безліч в сльозах материнських наруг?
Земля українська вся кров’ю стікає,
Скалічені люди – старі і малі.
Чом сила господня людей не спасає,
Щоб мир був і спокій на божій землі.
Приспів
Ми Богові шлемо свої молитви,
Щоб дав спокійне людям всім життя,
Щоби спинив кровопролитні битви,
Щоб рясно колосилися жита.
Молитви наші всі летять на вітер,
Хоч славимо небесного отця…
А хто з богів аби сльозину витер
З жіночого стражденного лиця?
Гримлять канонади від ворога путні,
Над ними наш Бог милосердний єси…
Великий, єдиний, Господь всемогутній,
У пеклі кривавім людину спаси.
В огні Україна – стискається серце,
В боях за країну герої лягли…
Нам церква дає потойсвітнє безсмертя –
Дай, Боже, щоб люди сьогодні жили.
05.08.14
ВІЗЬМЕМОСЬ ЗА РУКИ
Ми давно співаєм: “Ти єдина…”
Ти одна і іншої нема,
Рідна земле, нене Україно,
Ми з тобою, ти для нас одна.
Приспів
Візьмемось за руки
На щастя для злуки
Від Сяну до Дону
В краю голубому.
Як матір єдину,
Любім Україну.
Любім Україну,
Як матір єдину.
У святому співі: “Ще не вмерла”
Буйно розгортаються сади,
Бо Ай-Петрі й сяюча Говерла
Руки тягнуть навстріч назавжди.
23.02.05
КЛАПТИК БЛАКИТНОГО НЕБА
Хвилюються золотом хлібні поля,
Пшеницю, як море, гойдає…
Моя Україна – розкішна земля,
Якій – ні початку, ні краю.
Я землю святу полюбив немовлям,
І кожний листочок малюю,
Де хлібом так пахне у росах земля,
Впаду на коліна й цілую.
Приспів
Україна – блакитного виміру,І щоб не бувало і як не було –
Україна, як сонце в житах,
Де золотом серця все міряно,
Україна – на вічне життя.
Квітує моя Україна…
Півнями із ранку співає село,
До школи крокує дитина.
Вже ген наді мною епоха дзвенить
І клаптик блакитного неба.
Для мене повік Україну любить –
То більшого щастя не треба.
01.07.10
ЗЕРНО НЕВМИРУЩЕ…
На повні груди мовимо про суще,
Що в серці українця виграє:
Люд український – зерно невмируще,
Яке в зернині вічністю стає.
Нас убивали, маємо по суті,
Хто Україну прагнув задушить:
Петро і Катерина, Ленін, Сталін, Путін -
В останньому «особенная прыть».
Приспів
Навічно хай знають сини наші й дочки:Нас охопило невимовне горе,
Коли вже хитались врожаєм жита,
Як нас відправляли за два колосочки,
У край Колими, щоб поправить життя.
Навічно зостанеться в пам’яті люду,
Якщо на плечах іще є голова:
Морили людей в Україні повсюду –
Команду таку лиш давала Москва.
З роками градус геноциду зріс…
Всіх нищили кати голодомором,
Бо Сталіну вкраїнці не під ніс.
Збагнути тяжко, як людина може,
Але в Кремлі не люди, а вожді,
Не зрозуміти, що дитя не може
Добраться вже до рідної груді.
17.11.13
НАРОДНИЙ МЕСНИК
Не кожному цей хрест тяжкий понести
І залишить в історії сліди,
Як виник серед нас народний месник,
Що Україну пострілом збудив.
Похмура доля служби у погонах,
Якого вже повік не воскресить…
Таємну постать в темних перегонах
Лише Господь святий може простить.
Приспів
Героя ім’я на скрижалі…
Горою за правду стоїм,
Нам твердо триматися далі –
Захистимо батьківський дім.
У глумі потішатися доволі
Під сяєвом далекої зорі…
При владі небувалої сваволі,
Мов королі, жирують лихварі.
Нема у світі кращого дарунку,
Що облива оманлива сльоза –
У блискавичному фатальному ґатунку
Нещадно враз ударила гроза.
06.09.12
ЗАПАЛИМ ПАМ'ЯТІ СВІЧУ
Збагнути тяжко вільному народу,
Як люди падали від голоду тоді…
Мабуть, була це плата за свободу –
Лежать в землі старі і молоді.
Пішли за обрій… Їм і досі сниться:
Тримає мати горщик у руці,
Гойдає золото в полях пшениця,
А на столі духмяні буханці.
Приспів
У святості людей благословенних
Схиляю голову й мовчу…
На цвинтарі невинно убієнних
Запалим пам’яті свічу.
Опухлі люди… Згадувать несила –
Пливе свічею пам’ять по воді:
Дитя в матусі їстоньки просило –
Повзло воно до мертвої груді.
Це все було, було… А пам’ять кличе...
Тоді в садах об’їли всі бруньки…
Запалимо в душі безсмертя свічі
І пом’янем загиблих на віки.
24.10.2010
ЗАПОВІТ МАТЕРІ
Мене завжди навчала мати,
Благословляючи у путь:
— Ти десь в Парижі чи у Штатах
Про Україну не забудь.
Блукав немало я світами,
Ступав на землю я чужу,
Та той наказ моєї мами
В душі надійно бережу.
Приспів
А на серці і сумно, й тривожно,
А під серцем гірка мaята.
Україну забути не можна,
Україна, як мати, свята.
Хіба забудеш сині роси,
Рожевий цвіт п`янких садів,
Як розплітав коханій коси
Серед квітуючих хлібів?
Уже спливло років багато,
Став невпізнанним білий світ,
Та бережу я в серці свято
Той материнський заповіт.
7.11.2001
ДОРОГА ДО ХРАМУ
Отцю Петру
До Бога у нас відчинилася брама –
Це свято у серці завжди бережи.
Господня дорога до світлого храму
Веде, хто тримається Бога в душі.
Воздвигнута церква, „і нині і прісно”
Лунають хорали в будівлі ясній.
Людина людину підтримує тісно
В Любові, Надії і Вірі святій.
Приспів
Величний храм у Господа на святі
Возноситься хрестом в небесну синь.
Благословен у сяйві благодаті
Отець, і Син, і Дух Святий. Амінь.
Хай царство небесне у душах панує,
Дорогу до храму пройдем до кінця.
Згадаємо Господа Бога не всує,
Розквітне ім’я його в наших серцях.
У храмі Господньому усміх дитини,
Там янгол-хранитель його стереже.
За віру в майбутнє стоїть Україна,
Хай Бог всемогутній її береже.
10.02.2008
БОРИСУ ЖОРНИЦЬКОМУ
В квітні 1920 р. в міському театрі Харкова відбулось театрально-жартівливе вибрання “Головою Земної Кулі” поета-футуриста Велеміра Хлєбнікова. Після нього цю посаду займали Г. Петніков, Л. Вишеславський.
Зараз – вакансія.
За океан я скромні шлю гостинці
І ласки Божої спасти людей молю…
Брати мої, євреї-українці,
Я вас усіх по-братньому люблю.
Мій щирий друг, поете легендарний,
Тобі дано тримать орлиний лет.
Як блискавка, напругою одарена,
Із персту божого ти істинний поет.
Вже час гряде в невпинному розвої…
Як ледь засяють зорі в синій млі –
Тобі, Борисе, бути Головою
Земної Кулі, щастя на землі.
14.10.13
33-Й
Ятріє серце в чорних датах,
Як морять голодом людей.
Закралось горе в кожну хату –
Опухлих бачимо дітей.
Упало сонце за діброву,
Уже ніде добра не ждуть…
Труть пересіяну полову,
З цього якісь млинці печуть.
Приспів
Осипався цвіт на квітучій планеті –
Спасіння від голоду вже не було,
І гори мерців у сумнім тридцять третім
Щодень Україна ховала селом.
Не можна правди затаїти,
Від жаху світ посутенів,
Як під ножем траплялись діти
У божевільних матерів.
Мабуть, Господь ізпересердя
Цей світ жорстоким сотворив…
Болить душа моя нестерпно
За всіх дітей і матерів.
12.11.11
МЕТРО «ЛІСОВА»
Весна в садах розмаєм серця
Духмяно входила в права.
Тебе в метро зустрів я вперше,
Коли дзвеніла «Лісова».
Твій погляд в карому полоні
Зове в таємний вир ночей...
Я закохався на пероні
В смаглявий блиск твоїх плечей.
Приспів
А метро «Лісова», а метро «Лісова»Я закохався до безтями,
Поїздами дзвенить від світання.
Закрутилась від щастя моя голова –
Я зустрів своє перше кохання.
А метро «Лісова» – це сердець перестук
У вишневому морі світання.
А метро «Лісова» – це сердець перегук,
Ніби клятва про вічне кохання.
Як соловей в нічних садах,
Я виглядав тебе роками,
Мою єдину у віках.
На «Лісовій» зустрів кохання...
Яка була прекрасна мить!
Чи прийде знову на світанні?
Вона мовчить, вона мовчить...
10.08.2009
НА ВЕРАНДІ
А веранда – це мій кабінет,
Гідне місце читать і писати,
І на стінах любові портрет –
Мої любі матуся і тато.
Вже за обрієм рідні давно…
Дідусеві всміхаються внуки,
Йому бачити їх не дано,
Не відчув він солодкої муки.
Приспів
А на веранді, на веранді
Томами книг сія добро…
Хай знає люд в святому гранді –
Із книг росте добра зерно.
Я по світу немало блукав,
Щоб здобути ім’я і безсмертя.
П’єдестали усім малював,
Але пам’ятник кращий у серці.
А веранда моя вабить світ,
Де пишаються книги вишневі,
Що готові надати привіт
І матусеньці, і татусеві.
12.07.13
ФОРМУЛА РІВНОВАГИ
«Рівновага – стійке співвідношення між чим–небудь, урівноваження одного іншим»
-За словником
Тоді крайсвіт піднявсь навдибки,
Гучніше потім загуло,
Коли герой наш без помилки
Зробив удар на все село.
Луна котилась по планеті:
Герой не тільки для села.
А рівновага в дружнім леті:
Народ і влада – два крила.
Приспів
Рівновага, свята рівновага –
Гідна рада для доньок, синів:
У коханні взаємна повага
Під чаруючу трель солов’їв.
Рівновага – життєва основа,
Рівновага – щасливе життя…
Поцілунків однако медових,
Одинакове серця биття.
Земляк наш виявив відвагу:
Потужно постріл прогримів –
І він підправив рівновагу:
Із влади ще один присів.
Не стало вже слуги системи,
Зоставсь либонь господній глас…
Чи все зробив герой із теми,
Щоб рівновага відбулась?
25.06.14
ВЕЛИЧАЛЬНА «ПРОСТОРУ ДІЇ»
-з такою назвою в селі Семиполки
в серпні 2013 року створено
молодіжну громадську організацію.
В серцях людей спалахують надії
На все нове для кращого життя…
У гру тоді вступає «Простір дії»,
Щоб рясно колосилися жита.
Ми жодну хату в горі не минаєм,
Як навесні співають солов’ї…
Для нас однак, чия там хата скраю –
Хатини всі і рідні, і свої.
Приспів
Чи справді скраю наша хата –
Про це ніде не говори…
Коли душа добром багата,
Іди у люди і твори.
Гартуєм душі мужньою ходою,
До ніг лягають тихо спориші…
Добро творити людям нам з тобою
І для дітей від щирої душі.
Нам боляче, що ниють давні рани,
Як відголос боїв, що повесні…
Білоголові наші ветерани,
Для нас ви завжди люди головні.
27.11.2013
ЖАЙВІР-ПІСНЯ
Зоремовно гудуть Семиполки,
Де розцвічує правда свята:
Всім, хто цвенька у нас по-московськи,
Хай наміцно заціпить уста.
Всі за мову – до Божого Храму –
Українську во ім’я Христа…
Хто голубить московську державну –
Хай назавше заціпить уста.
Приспів
А мова, а мова, а мова –
Українська, як доля сама.
Без тебе, солодка любове,
Життя мені більше нема.
А мова, а мова, а мова –
На всі покоління й часи.
Зоря ти моя світанкова
У сяйві добра і краси.
У розвої блакитного неба
Жайвір-пісня дзвенить золота.
Української пісні не треба? –
Хай навік їм заціпить уста.
І не бачу я більшого щастя –
Чути мудрість, як мову спасти…
Моя мовить бабусенька Настя:
- Хай Господь їм зачинить роти…
16.04.11
ТРИ ЧВЕРТІ
Три чверті тривожного віку
За обрій майнули, як мить.
Що треба в житті чоловіку,
Щоб вічно в зеніті дзвеніть?
В пекельному герці три чверті,
Лиш зрідка мигтіли сади.
Та йшов уперед я уперто,
Лишав скрізь помітні сліди.
Три чверті – суцільна крутизна,
Що шквалом до космосу б’є,
Три чверті віддав для Вітчизни,
Яка Україною є.
Берези у веснах три чверті
Сльозою викапують сік.
Літа мої, бідами терті,
Незламно продовжують лік.
Життя умістилось в три чверті,
Як сонце в краплині води.
А далі – чи тлін, чи безсмертя,
Та кроки незмінно тверді.
20.07.2005
ВЕТЕРАНИ
фронтовику М.Г.Запорожцю
Роки несуть незгойні рани
І шрами давньої війни.
Вишневим квітом ветерани
Пливуть в туманах сивини.
Броню в боях ви подолали,
Де все диміло і гуло.
Ви, кров проливши, воювали
За рідне місто і село.
Приспів
Ветерани війни, ветерани,
Ви — герої в огні рубежів.
Помирать ветеранам ще рано —
На останній тримайтесь межі.
На спомин зорями заграли
Несхитні бронза і граніт.
По всій Європі крокували,
Ви захистили цілий світ.
Тому і сонце нині світить,
І жито роситься в теплі.
Вас обняли вишневі віти
Благословенної землі.
14.05.2005
СОЛДАТСЬКІ ТРИКУТНИКИ
Фронтовику М. О. Менжезі
Трикутники не снилися Європі,
Трикутники — ці фронтові листи —
Писалися олівчиком в окопі,
Коли здригались небо і мости.
Летіли ластівками до оселі,
Торкаючись землі тонким крилом.
Несли солдатські думи невеселі
Й любові нерозтрачене тепло.
Приспів
Трикутники, трикутники…В степах ще задзвенять веселі тронки,
Дороги фронтові…
Тривогою окутані
Листівки бойові.
Трикутники, трикутники —
Серця солдат живі,
Омріяні супутники
Дружини і вдови.
Трикутники садами зацвітуть…
Їх часто обганяли похоронки,
Диміла ще війни далека путь.
Трикутники, мов білі заметілі,
Людською кров’ю з горя облились.
І досі плачуть вдови посивілі —
Серця їх у трикутник запеклись.
20.05.2005
ФРОНТОВИК
Горбатенку Миколі Никифоровичу –
учителю, поету, ветерану війни.
Тебе до сивої землиці
Життя згинало. Щоб не впав,
В руках затиснув патерицю
І далі вперто крокував.
Учитель наш, людина честі,
На поклик сурми і біди
На фронтовому перехресті
З’явився дужий, молодий.
Зоріють в пам’яті світанки
В кривавих виблисках війни.
Тобі і зараз сняться танки –
В атаку грізно йдуть вони.
А ти, як завжди, із блокнотом
Нотуєш марево вогнів,
Життя оспівуєш по нотах
В весняних трелях солов’їв.
Горбами хвилі падолисту
Женуть тебе на вічний тлін,
Щоби за формою і змістом
Крутіш зігнути до колін.
По-фронтовому ти на марші,
Гартуєш молоді серця.
І я бажаю, друже старший,
Дійти дорогу до кінця.
Ти серед нас – жива легенда,
Усім нам жару задаєш,
Носій свого крутого бренду,
Всім руки тиснеш, чарку п’єш.
Стежина, сонячна, барвиста,
У серці ніжно пролягла.
Марії дав разок намиста –
Вона від щастя розцвіла.
01.12.2005
ПАМ'ЯТЬ СОЛДАТА
Пам’яті фронтовика-танкіста Петра Москвича
У вишневій білій заметілі
Шаленіють співом солов`ї…
А в солдатській пам`яті лишились
У загравах і громах бої.
Від атак і досі ниють рани,
Червоніють маками в полях.
Захистили наші ветерани
Рідну землю у важких боях.
Приспів
Пам`ять солдата — окопи, гранати,
Тисячі тисяч кривавих доріг.
Пам`ять солдата священна, мов клятва,
Наче свіча, що на вітрі горить.
Пам`ять солдата, спинись на хвилину:
Вражі штандарти лежать навкруги.
Подвиг солдатський нам спас Україну —
Канули в безвість її вороги.
Ви знамена піднімали круто
В грізний час воєнної пори.
Розсипались зоряні салюти
У травневі сині вечори.
Врятували від чуми планету —
Це і є солдатська ваша суть.
Правнуки підхоплять естафету…
І сади вишневі зацвітуть.
9.05.2004
ВИШНЕВА ТАЄМНИЦЯ
Едуарду і Ларисі, моїм дітям
Білим цвітом покриває вишню
За вікном розбурханий розмай.
Мама в поле із росою вийшла,
Привітала синій небокрай.
І мене з тривогою чекала,
Сповнена надії на добро.
Тільки вишня таємницю знала —
Затаїла під своє крило.
Приспів
На коліна стаю і молюся
Перед образом рідним, святим.
Сиза горлице, добра матусе,
На дорогу поблагословіть
І за все, що не так, то простіть.
У вишневім квіті таємниця —
Миловидна, ніби світ-зоря.
Біла вишня — мила чарівниця,
Мамо, то невістонька твоя.
Хвилювання, радощі і болі
Довелося матері нести.
Щоб не відать їй лихої долі,
Боже, мою маму захисти.
27.10.1997
СОЛОДКА МИТЬ
Зачаровує кожна хвилина
Мою душу в осяяну мить –
У рожевих садах Україна
Калиново над світом зорить.
Серце солодко б’ється у грудях –
Українська квітує земля.
Землю рідну, як милої груди,
Я цілую в ранкових полях.
Приспів
Солодка мить, солодка митьПромайнули епохи і дати,
Вертає давню тему:
Мій рідний край, як Бог велить,
Люблю, люблю до щему.
Солодка мить, солодка мить,
Солодка і найкраща...
Вкраїну-матінку любить –
Це найсолодше щастя.
Наче птахи у зоряну мить.
В Україні з убогої хати
Сльози горя лилися щомить.
Моє серце бентежить хвилина,
Як бриніла сльоза: захисти...
У спокуті впадем на коліна,
Щоб садам України цвісти.
13.01.2009
Я БАЧИВ МІСЯЦЬ…
Було це у грудні дня двадцять сьомого
Дві тисячі дев’ятого року.
Тоді я дививсь у віконце неясне –
Вікно було завішене серпанковим запиналом.
А місяць в цей час плутався в небі між хмарами,
Потужно посилаючи своє синювате проміння
на землю.
Я зрадів, що побачив блискучий диск місяця.
Він не освітив мого обличчя,
але серце моє освітив.
Я побачив в цьому місяці мого найліпшого друга,
Якого я найбільше люблю. Це Василь Хамбір.
Люблю його за щедру душу, за безкорисливість.
Люблю за все добре, людське.
Він зараз немічний, хворіє, ноги болять,
ходить з трудом.
Вибач, друже, що не можу бути з тобою ближче.
Але візьми до серця,
що тебе, як я, ніхто не любить.
А місяць вже давно закотився за обрій,
допоки я спілкувався з Васею.
Стемнілося.
Хай щастить! Тримаймося, Василю!
27.12.09
МАКІВКА-МАР'ЯНКА
Де царство маків кольорове,
Сріблом видзвонює вода,
Дівчатко зоряно – чудове
Із маків ледве вигляда.
Голівка – маківка чарівна,
Пливе в цвітінні білий світ,
Мала русява королівна
Заполонила маків цвіт.
Приспів
Маківка Мар’янкаТака розумниця маленька,
В синьому світанку,
Мила україночка
Сонце зустріча.
Карі оченята,
Як у її тата,
Сонячна перлиночка,
Золоте дівча.
Серденько піснею бринить,
А як варенички гарненько
Уміє сонячні ліпить.
В руках, як зорі, посуд грає,
Мітли мелодія гуде;
Вона Бетховена зіграє
І пісню вірно поведе.
10.07.97
АХ, КАРТОПЛЯ-БАРАБОЛЯ
Зацвітає на городах
Картопляний диво-рай,
Мов ясна дівоча врода,
Кличе нас на урожай.
Ми чекаємо хвилини,
Як у місті і селі
Вся картопля України
Запарує на столі.
Приспів
Ах, картопля-бараболя –Нема кращого у мирі, -
Найсмачніший людям дар:
Як поїв картоплі вволю,
Ти тепер і Бог і Цар.
До картоплі сала шкварку
До ладу додати враз…
Перекинуть можна чарку,
Аби все було гаразд.
Прямо скажемо про це, -
Як картоплю у “мундирі”
Скуштувати із сальцем.
Ще гарніша гартаначка,
Де гуртуються шкварки,
Що зварилась на рогачках
Із димком на всі смаки.
11.10.12
УКРАЇНСЬКИЙ ЧАСНИЧОК
Ця городина у моді,
І до неї кожен звик.
Як господар на городі,
Розростається часник.
Наділила нас природа
Обворожливим смаком,
Та найбільша насолода –
Їсти сало з часником.
Приспів
Український часничокНині справжній українець
Робить своє діло:
Обпікає язичок
Та лікує тіло.
Все буває на віку,
Щоб людина знала:
Нам не жить без часнику,
Як не жить без сала.
Має вишуканий смак:
З часником смачний гостинець,
А без нього все не так.
Не смакує та ковбаска,
Пампушки і холодець.
Не така без нього ласка
У закоханих сердець.
03.07.11
Розділ «Моє найрідніше село»
ІДУ СЕЛОМ
Іду селом – схиляються дерева
Обіймами своїх гіллястих рук.
Душа моя, розцвічена зорею,
Милується природою навкруг.
Іду селом – до болю все знайоме:
В росі синіють рідні спориші…
Яке це щастя - просто йти додому,
Де все лягає благом на душі.
Приспів
Село моє – красиве, миле –
Мов у цвіту вишневий рай…
Бринять тугі пісенні крила –
Підносять в небо рідний край.
Село моє – моє, найкраще –
Садами залюбки цвіло…
Я полюбив, не знаю, за що…
Моє село, моє село.
Іду селом – і серце жалем тисне:
Якась хатина в заростях стоїть…
Відспівана господарями пісня,
Уже її ніхто не воскресить.
Іду селом – Базар гуде у мирі
У сонмі милих ще школярських лиць…
Повіки не забути очі сірі,
Закохані у сяйві блискавиць.
14.06.2013
СЕМИПОЛКИ
Віки промигтіли у сивих світанках,
Лишивши на згадку бентежні діла…
Земля наша рідна в піснях - колисанках
Під небом блакитним садами цвіла.
Село непохитне в історії долі –
Його не один раз торкалась біда:
Людей убивали і нищили волю –
На нас нападала татарська орда.
Приспів
Гордість наша – рідні Семиполки,Селу довелося трудитись немало,
Кращого села нема ніде –
Долю не поділимо на дольки –
Слава Семиполок вже гуде.
Семиполки вічно у надії,
Мовби сонце, сяють гаряче…
Село рідне з часом молодіє,
В сяйві доль розгорнеться іще.
Щоб дух заповзятий в душі не зачах..
Роки геноциду, фашистську навалу
Село перенесло на дужих плечах.
Село наше рідне у славі воскресне
Від предків далеких до наших часів…
У гідній громаді народжений месник
Країну потужно ураз розбудив.
26.02.14
СЕМИПОЛКИ
Лірична сповідьСпить земля, зачарована небом
України, в рожевій імлі.
Мені більшого щастя не треба,
Як стояти на отчій землі.
Семиполки, святі Семиполки,
Моє рідне козацьке село,
Я для вас до останньої голки
Віддаю все, що є і було.
У ранкових туманах і росах
Розцвітають поля і гаї,
А в блакиті пташки стоголосо
Вторять пісні нічних солов’їв.
День встає. Ледве зблиснуло сонце,
Коні в росах рвонули навскач,
В золотому на сході віконці
Загоряється першим Сукач.
А Обузне при битій дорозі
Озерцем віддзеркалює путь.
В облямівці рясних верболозів
Білі хмари у небі пливуть.
Старим шляхом рипіли карети,
І повільно так гомін спадав…
Проїжджали царі і поети,
Свої думи Шевченко складав.
На стовпах пишні гнізда лелечі.
Горобці звідусіль цвірінчать.
І лягає на душу і плечі
Благодаті господня печать.
У тумані озерце Татарське
Очеретом таємно шумить,
Та квітує садами Уланська,
Що знедавна асфальтом дзвенить.
Поряд Сажалка нашій малечі
Дарувала і воду, й тепло.
Смаглявішали стегна і плечі,
Коли сонце в зеніті було.
Тут левада до Панського саду
Маргаритками всіяна – ген!
Босоногим я біг на леваду,
Щоби жайворів слухать пісень.
Навесні, повновода і гарна,
З хлюпотінням несе веселіш
Рідна Пилява, вся легендарна,
Свої води у синій Трубіж.
А Вайлушка – насправді Вайлова –
Тиха копанка (геть метушню!)
В синіх хвилях розкішних готова
Ніжно пестить метку дітлашню.
Автогони шаленої траси,
Коли швидкість ніяк не збагнуть...
Тут раніше вози й тарантаси
Між столицями міряли путь.
А доба не міняє природу
Старосвітського в сивих полях.
Задивляються зорі у воду,
Де коней напував Мономах.
Я іду, розправляючи плечі,
Гаснуть зорі в ранковій імлі...
Семиполки, мій краю лелечий,
Нема кращих за вас на землі.
23.07.2005
МОЄ НАЙРІДНІШЕ СЕЛО
Світанок рожевий горить у віконці
І золотом стеле на чисте зело.
А що може бути світлішим за сонце?
– Моє найрідніше у світі село.
Приспів
Село, село – найкраще, миле –
Волошка синя у житах,
Тебе ми змалку полюбили
На все життя, на все життя.
І радощів більше мені вже не треба –
Все цвітом пречистим навкруг зацвіло.
А що може бути ще вищим за небо?
– Моє найрідніше у світі село.
Ми міряєм кроки свої від порога,
Щоб потім лягти на орлине крило.
А що може бути святішим за Бога?
– Моє найрідніше у світі село.
21.08.2008
ПРАПОР СЕМИПОЛОК
Наш прапор смугастий – розгорнуте поле,
Де з давнього часу дзвенять голоси:
Село наше рідне, як світ, семиполе
Зоріє під небом у сяйві краси.
Земля семиполківська мила, як мати,
Надійно її бережем у віках –
Там воїн в шоломі, окутий у лати,
Зі списом стоїть і щитом у руках.
Приспів
Прапор Семиполок – дорога святиня,
У селі єднає зоряні серця.
Перед цим знаменом
станем на коліна –
У пошані гідній воїна-борця.
Вдягали жінки семипільні спідниці,
У гордощах кожна святково цвіла.
І наші чудові жінки-чарівниці
Яскраво розквітли у назві села.
По озеру синьому хвиля гуляє,
Де коней татарських гуло сім полків…
І озеро тут з-під копит виринає,
Його полюбили навіки – віків!
24.01.11.
ГЕРБ СЕМИПОЛОК
Карбує історія долю народу,
Що хліб добував собі вічним горбом,
За велич людини в ясну нагороду
Село Семиполки вінчає Гербом.
Червона ознака, де воїн крилато
Із поглядом мужнім у ріднім краю,
Одягнутий тісно в залізнії лати,
Готовий до бою за землю свою.
Приспів
У сяєві слави наш Герб Семиполок…
Тут воїн готовий до бою
За рідную землю, за батьківський сволок,
За віру, що зветься святою.
Це наш богатир зі щитом і зі списом,
Покрита шоломом його голова:
І слава про це лине степом і лісом…
На синьому тлі золота булава.
А Герб Семиполок сіяє на славу,
Нелегко дається життя в боротьбі,
Де воїнська сила й державницьке право
Яскраво утілені в нашім Гербі.
16.04.11
ГІМН СЕМИПОЛК
Цвіли Семиполки у злагоді й мирі,
Аж поки не стукала грізна біда –
У битві стинались шаблі і сокири,
Багрянула кров’ю татарська орда.
Приспів
Під зоряним небом, як матір, єдинаПід сурми тривоги із вільного степу,
Земля семиполківська сяє в красі.
Одна у нас доля, одна Україна
На всі покоління, на вічні часи.
Гей, коні козацькі летіли навскач.
Ішли земляки до Богдана й Мазепи
На бій за Вкраїну, за рідний Сукач.
Квітує Уланська під небом блакитним,
Колосяться рясно високі жита.
Село наше горде містечком розквітне
На славу держави, на краще життя.
10.07.200
СІЛЬРАДА
Сільрада – будинок від Бога,
Наш прапор над ним майорить.
Веде сюди вічна дорога,
Щоб щастя всміхнулось на мить.
Сільрада, знайоме до болю,
Що службу в законі несе.
Тут вершиться кожного доля
Про землю, майно – про усе.
Приспів
Сільрада, сільрада, сільрада –
Обов’язки наші й права…
Сільрада – надійна порада,
Як є у селі голова.
Сільрада, сільрада, сільрада –
Високого змісту слова…
По-батьківськи кожному рада,
Як є у селі голова.
Сільрада єднає громаду,
Щоб кожному краще жилось,
Щоб люди збирались на раду –
У нас бо козацьке село.
Сільрада усім ветеранам
З війни і у мирні часи
Постійно загоює рани,
Щоб болі душевні згасить.
19.05.12
КНЯГИНЯ ХОВАНСЬКА
Семиполківська рідна земля –
У віках затамована рана…
Накінець – українські поля
Засіває рука Дарагана.
Мов легенда, Софії ім’я,
Дараганова донька прекрасна,
Її слава, як зірка, сія…
У заміжжі – княгиня Хованська.
Приспів
Княгиня, княгиня, княгиня –
Настав семиполківський час…
Гордиться уся Україна,
Пишається нею Тарас.
Козацької крові княгиня,
Мов казка у сні вікова.
Ніколи імення не згине,
Засяє легенда нова.
У розвої бентежних віків,
Де садиба хизується панська,
Спадкоємиця із козаків,
Панувала княгиня Хованська.
Юний погляд сіяє віки
Із портрета очей її синіх…
“Наречена, – назвем залюбки, –
Красивіша в усій Україні”.
03.04.13
ЗОЛОТИЙ ВЕРШНИК
Володимиру Гузію —
автору “Золотої очеретини”
Мені з дитинства і понині
Запало в серце на віки:
Скакали верхи на лозині
Хоробрим військом хлопчаки.
Немов замовлено фортуні:
Плив синій ранок у росі,
Коли із Пиляви-красуні
Він смикав гарні карасі.
Пливуть літа, і на світанні,
Як гаснуть зорі в Божий час,
В село примчав він на тарпані —
Поважний хлопчик з-поміж нас.
Ніколи він не відав страху
В зловісних спалахах ночей.
Вони разом із Мономахом
Міняли стомлених коней.
Земля дрижить, до бою кличе.
Варяги тиснуть на Орей.
При зброї сівер войовнича,
А з нею князь наш — Соловей.
Він знов летить, як в урагані,
І, не жаліючи копит,
Примчав на вірному тарпані,
Щоб захистити батьків скит.
Бентежить душу вільне братство
І те, що є, і що було.
Невже загинуло козацтво,
Невже не виживе село?
Щоб у турботах Україна
Веселим кольором цвіла,
Нам “Золота очеретина”
З болота зіркою зійшла.
Гуляє горе в Україні,
Та в час могутній і крутий
На золотій очеретині
Прилинув вершник золотий.
25.05.1998
ПОДИВИСЬ НА ОБЛИЧЧЯ СЕЛА
Подивись на обличчя села:
Щастя більшого серце не знало,
Як стежина до школи вела
І матуся за руку тримала.
Подивись на обличчя села:
Рідна школа цвіте тополино,
Що в майбутнє нас, юних, вела, –
Наймиліша на всю Україну.
Храм науки – надійні дахи,
Вічний пошук – незігране скерцо.
Тут берізки в окопах Блохи*
Соком віри наповнюють серце.
А навколо – розкішна земля,
Рідне все до найменшої зморшки.
Дітлахи висипали в поля
І збирали у житі волошки.
Тут Уланська асфальтом дзвенить
Та квітує садами на щастя.
Люди добрі, спинімось на мить,
Поклонімось Олені** і Насті**.
Милі вчительки, гордість села,
Із міністром за те воювали,
Щоб дорога асфальтом гула,
Де в багнюці авто буксували.
Подивись на обличчя села,
На величну його панораму,
На дорогу, що завжди вела
Всіх незрячих до Божого Храму.
І дорога до Храму веде –
Вічна пам’ять про батька і сина...
Полягли всі за діло святе,
Їхній сон береже Україна.
*Віктор Григорович Блоха, директор
Семиполківської середньої школи, який
у 60-их роках ХХ ст. разом з учнями та
вчителями провів військово-патріотичну
акцію «Посади берізку на краю окопа».
** Олена Павлівна Планіда – вчителька
німецької мови. Настя Охрімівна Поліщук
– учителька початкових класів.
Завдяки їхнім наполегливим домаганням
була заасфальтована вул. Леніна
(народна назва Уланська).
07.08.2008
НІЧ У СЕМИПОЛКАХ
А ніч в селі божественно красива:
Чумацький Шлях сіяє без межі,
У серпні зорі падають, як диво,
Ховаються в шовкові спориші.
Навколо темінь – хоч виколюй око.
Шумів народ колись, бувало, так.
Замиготіли вогники високо –
Це пропливає в небесах літак.
А на землі собача перекличка:
Якийсь дворняга дзявкнув із кутка,
Йому услід, така собача звичка,
Загавкотіли інші із Бродка.
І шириться мелодія щоночі –
Собачий хор на різні голоси.
А небо сипле бісер опівночі,
І серце завмирає від краси.
В розкішну ніч рожева облямівка
Село єднає сутністю садів.
Спалахує весняна Деркачівка
У співах невгамовних солов’їв.
В ніч солов’їну, сповнену любові,
Гойдаються закохані в ковші
Ведмедиці Великої й Малої
В чеканні зірки – третьої душі.
А поряд шаленіє автотраса
В гримучих перегонах кожну ніч.
Лише за північ далеченько, з часом,
Повільно затихає, певна річ.
Притихли авта, заспівали півні,
Світанок раді сонячний стрічать.
Вони на Василенківці так дивно
Стараються усіх перекричать.
Горланять, як вояки, переможно,
Карбують, ніби дзвін, – кукуріку!
А на душі і світло, і тривожно –
Упала зірка в Пиляву-ріку.
А ніч у Семиполках дивовижна –
Лише на зорі очі підведи…
Дзвенять любов’ю лагідно і ніжно
У темну ніч замріяні сади.
30.07.2010
ЗЕЛЕНА КОЛИСКА
Семиполки, святі Семиполки,
Українське козацьке село,
Ми для вас до останньої голки
Віддаємо, що є і було.
Крізь епохи, століття і дати
Молитовно відлунює плач:
Вбережіть Семиполки, нащадки,
Помоліться лицем на Сукач.
Приспів
Між борів і гаїв –
Зелена колиска.
Семиполки мої
До Києва близько.
Між гаїв і борів
Дорога – окраса,
Що возила царів,
Везла і Тараса.
Тут віками озерце Татарське
Очеретом таємно шумить,
Розкошує садами Уланська –
Добра пам’ять минулих століть.
З Обітоку до Панського саду
Нива мріє у сивій імлі.
Трударям побажаємо ладу,
Хто веде борозну на землі.
06.03.2007
МОЄ СЕЛО
Мій отчий край, де верби і тополі
Пливуть в задумі вічній на вітрах,
Де змалку я шукав своєї долі,
Та, видно, розгубилась на шляхах.
Тут синім полум’ям горять озерця,
Купається в туманах верболіз.
Беру, немов святиню, я до серця
Одвічну землю, зболену від сліз.
Приспів
Семиполки — краса невимовна,Сади вишневі, яблуні крислаті
В пишних барвах квітуче село.
Ніжним співом душа моя повна,
Тут кохання моє розцвіло.
Несуть в цвітінні чари голубі.
Лелеки — наші мешканці крилаті —
Гніздяться тут на кожному стовпі.
Село моє, згадай свойого сина,
Який у росах поле перейшов.
Село моє і вільна Україна —
Для мене найсвятішая любов.
01.10.1996
КУТКИ
Стривожено видзвонює рядочок
Мелодію на щастя і добро,
Щоб не лишився у селі куточок,
Де б не торкнулося моє перо.
Усі кутки запрошують на свято…
Квітують Затягайлівка, Бродок,
Обсіли бджоли вишні пелехаті,
Медовим духом сповнюють куток.
Приспів
А кутки, а кутки, а кутки –Не чули ми про Дєдов хутір слова –
Українська палітра барвиста.
Наша мова, кажу залюбки,
Українська – прекрасна і чиста.
Там все утаємничене було,
Де розігралась драма Шинкарьова
І підняла навдибки все село.
Закоханих дівчат Рубаниківки,
Очей їх блиск ми не побачим знов…
Лиш солов’їна слава Деркачівки
Наснажує на щастя і любов.
10.01.2011
ВАСИЛІВ КУТОЧОК
Я надибав ще один куточок,
Де весною буйно все цвіло.
Напишу про нього хоч рядочок,
Щоб усе оспіваним було.
А куточок нас веде до гаю
І садами манить звідусіль…
Першим він тут сонце зустрічає,
Там живе найліпший друг Василь.
Приспів
А куточок, куточок, куточок –Уляглася Юшкина оселя
У розвої садів і полів…
Розпускається пісні рядочок
Про розкішний куток Василів.
А куточок, куточок, куточок
Повен співу дзвінких солов’їв.
Ви прилиньте в цей рай хоч разочок
На алею до славних гаїв.
У саду, де квітне дивний рай…
Пилявка притихла невесела,
Похмурнішав весь вербовий край.
А літа усе летять у просинь,
І цьому немає вороття,
Бо уже відзолотіла осінь,
Підступає призимок життя.
13.01.12
БРОДОК
Цвіте куток на отчій трасі,
В селі він майже на краю…
Я там бродив у добрім часі,
Набрів на молодість свою.
Бродок – в легенду оповито,
Немовби зоряний куток…
Куток вирує, сонце світить,
На все село гуде Бродок.
Приспів
Ми ідемо вперед походом,Давно наш предок неумитий
Долаєм річку, ніби світ.
Була Крива, а стала бродом –
Її перейдемо убрід.
Залишив тут надійний слід…
Йому прийшлось ускрізь бродити
І брати річку цю убрід.
Пройдуть роки, пролинуть дати –
Там, де бродила наша суть,
Через усі річок загати
Услід нащадки побредуть.
12.08.13
ГОРБОК
У садах розцвітає Горбок
Ароматом бджолиного маю —
Це Дунайчиків рідний куток —
Честь і гордість фамільного краю.
Тут мужніли, мов грім, парубки –
У чоботях хромами рипіли;
У дівчат – кольорові стрічки –
Наречені прекрасні і милі.
Приспів
А Дунайчиків край, а Дунайчиків край,А на Паску Христову святу
Це весь Купченків край приозерця.
Знаменитий Горбок розцвітає, як май,
Добрим словом лягає на серце.
Хлопці наші вдягались у свитки,
Крашанками тоді на Горбку,
Як водилося, грались навбитки.
В боротьбі перемоги мотив,
І напрузі нема перестанку…
Один хлопець себе знапастив –
Із ганьбою гуляв у “смолянку”.
04.06.13
ДЕРКАЧІВКА
Таємний край зеленої планети,
Де раз-у-раз поскрипує вночі…
У час тривог розгадуєм секрети:
В болотах хазяйнують деркачі.
Куток болотний скраю і до краю
Бринить зорею у досвітній млі…
Милішого болотяного раю
Не знайдемо на сонячній землі.
Приспів
Деркачівка у зорях палає —
Гордість роду і слава сім’ї,
Де весною в квітучому краї
Шаленіють нічні солов’ї.
Розгляглась солов’їна сваволя
У розвої боліт і дібров…
Тут мені усміхнулася доля –
Я зустрів свою вірну Любов.
Болото Довге край підперезало,
Квітує Береберине в росі…
Кохання наше щастя тут зазнало –
Моя Любов розквітла у красі.
Блакитне небо мерехтить безкрає,
Навколо гомін щастя, мов колись…
Болото це ніхто не проміняє
На золоті коштовності якісь.
05.10.12
ЗАТЯГАЙЛІВКА
Засвітилося в росах світання,
Захиталися в полі жита…
Затягайлівка — пісня остання…
Відпливає пора золота.
Початкує куток від Козельця
В буйноцвіті розкішних садів…
Пригорнув я кохану до серця,
Коли вперше її тут зустрів.
Приспів
Затягайлівка, ЗатягайлівкаЯ іду, розправляючи плечі,
В солов’ях семиполківський край…
Тут зустрів найкоханішу кралівку,
Моє щастя навік – так і знай.
Серце дзвінко стукоче моє…
Затягайлівка вся молодеча,
Де зустрів я кохання своє.
Затягайлівка — берег останній,
Там, де обрій світанком синів…
Тут зустрів свою долю кохану –
Народила чудових синів.
22.08.13
КОЗАЧИЙ ХУТІР
Ще з давнини серця гарячі
Уже відстукали віки…
У нас на хуторі козачім
Запанували козаки.
Козацька сила непоборна,
Коли заврунюють жита…
Як тяжко там крутились жорна,
Аби лиш дихало життя.
Приспів
Козачий хутір — наша славаКозачий хутір — честь героям…
І пам’ять добра на віки,
Козачий хутір — як держава,
А на сторожі — козаки.
Коли настане певна мить,
До рук візьмуть нащадки зброю,
Щоб Україну захистить.
Козачий хутір незборимий, —
Фортеця місту і селу…
Та над могилами старими
Хитає вітер ковилу.
25.11.12
ШЕВЧЕНКІВКА
Шевченківка в краю гучної слави
Століттями садами розцвіта…
З її ланів у засіки держави
Плила, як дзвін, пшениця золота.
Шевченківка розцвічена від бога,
Розкинулась, мабуть, на півсела…
Шевченківка – поетова дорога,
Що з росами навічно пролягла.
Приспів
Садовий край, куди не гляну,Шевченківка – це Юрина ялина,
У буйноцвіті із казок.
Дзвенить антонівка духмяна
На весь шевченківський куток.
Повз нього закурівся Битий шлях.
Тут рухалась еліта України,
Що зорями засяяла в віках.
Шевченківка, як Атлантида, зникла –
Вже носіїв фамілії нема.
Але земля садами не поникла –
Ще з кореня антонівки жива.
25.02.13
ПЕРЕСІК
Чудовий сон, що міг присниться,
Про шлях, що долю пересік
І від імперської столиці
Через село моє проліг.
Дорога ця через Пересік
Лягла надійно на віки,
Де процвітають в піднебессі
І Святусі, і Щербаки.
Приспів
Пересік, Пересік… Із часом —
Легенда і гордість села:
Пересік зустрівся з Тарасом,
Вовчок тут з Панасом була.
Пересік сія горделиво —
Любові щасливої пік,
Де з гарних очей, ніби диво,
Твій погляд у серце проник.
Столітній шлях – столітня дата,
Пересік – доля чарівна.
В селі цвіло дівчат багато,
Але прийшлась мені одна.
Моя одна — навік єдина…
Ласкавий погляд із-під брів.
Одна любов на Україну,
Що на Пересіку зустрів.
25.06.2011
МИХАЛЬОВА ГОРА
Крилате щастя винесло на гору,
Зачарувало обрієм на мить:
Віками квітне поле неозоре,
І поряд лядське озеро блищить.
А на горі, в печурці, ледве диха,
Століттями все коротає вік
Сільська легенда, рідний пращур Михаль –
Це наш земляк і добрий чоловік.
Приспів
А Михаль, а Михаль, а Михаль –
Легенда села вікова,
Яка нам підказує стиха –
Гора Михальова жива.
Століття змаймули грозово,Гора – легенда всіх крильми пригорне,
Зосталась нащадкам гора:
Печурка в горі Михальовій —
Початок життя і добра.
У грудях зануртується тепло…
Там вітряком давно крутились жорна —
Струмочком білим борошно текло.
А час віків із дива зір прищурив,
Як заливав всю гору молоком,
Як із печурки вилізли Печури
І розцвіли Печурівським кутком.
21.02.12
БІЛА КАЗАРМА
Небесне диво Білої казарми –
В рожевих барвах світлої роси;
Березами небаченого шарму
Сягнула вже досвітньої краси.
Тут мешкали невтомні Запорожці,
Віддаючи і розум і серця,
Та слухали поети і промовці,
Як ліс шумить без краю і кінця.
Приспів
Біла казарма в березах,
В сяєві білому-білім…
Біла казарма — поезія
Там, де кохаються милі.
Берези шумлять найдорожчі,
Співають берізоньки білі,
Голублять беріз Запорожці,
Це хлопці — орли яснокрилі.
Лісничий із донькою коней гнали,
Тікали від фашистів на відрив…
Під Білою їх кулею догнали —
І батько тілом донечку прикрив.
Давно було це – згадувать несила,
А серце запеклося і щемить…
Там Лошака покоїться могила —
Ти перед нею зупинись на мить.
14.09.13
ГОВОРУНОВІ ВОРОТА
В лісні полинемо широти,
Де сонцем жевріє сосна,
Нам не минуть міцні ворота,
Ворота ті — Говоруна.
У дні захмарені й погожі —
І це велось багато літ —
Стояв Микола на сторожі
Йому довірених воріт.
Приспів
Світ усміхнувся у ясній обнові,
Аби добро і пам’ять обійнять…
Ворота вже давно Говорунові
В печалі без господаря стоять.
Ми чуємо пісень мотиви новіЧерез своїх воріт залізо
В лісах, де святкувалося давно…
Ворота ці, повік Говорунові,
Через себе квітчали лиш добро.
Нікого не занапастив…
Вдову з конячкою із хмизом
Він з легким серцем пропустив.
Про ці ворота в Україні
Давно вже люд заговорив:
Земляцтво горде і понині —
Живуть в селі Говоруни.
11.06.13
“ВЄЛІКОЄ”
Серце у грудях солодко тікає –
В надрах торф’яних нуртує Оврут,
Бачим: “ВЕЛИКЕ” стало “ВЄЛІКОЄ” –
Торфу безодня відкрилася тут.
В селищі в лісі життя вирувало,
Праця і пісня дзвеніли навкруг,
Скопище люду тут торф добувало –
Ліс захищав їх від зайвих наруг.
Приспів
Вже скачуть вогники веселі
Із торфу в грубах, як було,
Обігрівають всі оселі,
В серця вселяючи тепло.
А торф’яні, як є, компости
Покрили наші всі поля —
Зазеленіла буйним ростом
Уся навколишня земля.
В пам’яті нашій зринається стійко:
Ліс розтупився аж ген на Оврут —
Твердо вмостилася вузькоколійка:
“Вєлікоє”–Бобрик — в майбутнє маршрут.
Рейки надійно вляглися, як смужка,
А над “Вєлікім” бездонна блакить.
На залізниці курсує “Кукушка” —
Тягне вагончики і цокотить.
16.09.13
CЕМИПОЛКІВСЬКИЙ БАЗАР
У п’ятницю – величне свято,
Базарний день, як Божий дар.
Пливе людей сюди багато –
На семиполківський базар.
Базар запруджують лотками,
І за товарами умить
Усе виблискує шовками —
Базарна площа вся шумить.
Приспів
А базар, а базар, а базар –
Це не тільки солодкі цукати.
Головне на базарі – товар,
Який можна купить і продати.
А Базар, а Базар, а Базар,
Де краса українська сміється…
А такий винятковий товар
І за долари не продається.
Базар вирує у розмовах,
Немов заброджене вино…
І ллється щиро рідна мова
Про землю, цукор, про зерно.
А ще — кого нам обирати…
Дивлюсь на неї — бракне слів:
“Товар” безцінний — треба брати…
Узяв за руку і повів.
21.07.11
БАЛАДА ПРО СЕМИПОЛКІВСЬКИЙ БАЗАР
На базар подивитись пора,
Бо сільчани радіють недарма:
Серце з гордості тут завмира,
Що у п’ятницю маєм базар ми.
Щастя бачимо десь в небесах,
В слові Божому, вищому дарі…
Але поряд квітує краса —
Щастя знайдем на нашім базарі.
Світла п’ятниця — зоре свята…
В Семиполках торгівля вирує.
Лине піснею думка проста:
Кожен з нас на базарі мудрує.
А базар — це стихія стихій:
Продавець хоче збутись товару,
Покупець прагне мати сувій
Чи ковбаси понести з базару.
Ще зорею палав небокрай,
Ще із верб чувся голос пташиний,
Та засліплені зблисками фар
До базару збігались машини.
Товар – гроші, як пісня, товар!
Мов тумани, зникають секрети.
Враз потужно розквітнув базар,
Розгорнувши красиво намети!
Торгувати людині не гріх –
Не потрібно сумлінням каратись.
Тільки той заслуговує сміх,
Хто не вміє, як слід, торгуватись.
Говорив мені добрий єврей:
«За копійку торгуюсь до жару.
Я заможна людина, але…
Не буває без цього базару».
Визолочує сонячний світ,
Висихає роса на листочках,
І торгівля злітає в зеніт
На торгових усталених точках.
Розливається море торгів,
Переповнена площа товаром –
Аж вихлюпує із берегів,
Заплива в рукави за базаром.
Розмірковує кожен своє
На базарі про різне, що ніби
Сонце ясне з базаром встає,
І базар починається з риби.
Усміхається рибна краса,
Як поетом оспівана муза:
Тут і мойва, і тюлька-хамса,
Поряд хек, осетрина, мерлуза…
Тільки як осягнути мале,
Що лягає на стомлене серце:
Всі «круті» поглинають філе,
Нам лишають хвости і реберця.
Недалеко – рукою подать –
Молодиця вгамовує «лихо»:
Поросята на возі вищать,
А курчатка цвірінькають стиха.
Життєдайно квітує село…
Щоб поволі воно не згасало,
На базарі наш Вітя Бєлов
Українське відстоює сало.
Навесні розцвітає базар
В солов’їних веселих руладах…
Виростає зелений товар –
Вабить око розкішна розсада.
Вся у росах квітує земля,
Піднімається сонце безсмертне…
Як побачу базар я здаля,
Завмирає від радощів серце.
В Семиполках базар – Божий дар,
У селі найсвятіша святиня.
Коли є в Семиполках базар –
Знать, не згине повік Україна.
31.05.2010
НА БАЗАРІ
В Семиполках на славнім Базарі
У медовому липні, мов дар,
Сам Мазепа, придбавши товару,
Нам залишив це слово — Базар.
Промайнули, як птиці, століття
У розвої квітучих садів.
А Базар, попри всі лихоліття,
Золотими грошима дзвенів.
Приспів
Гей, базар, базар, базар,
Вольниця козача.
Випив чарку за товар —
Клята жінка плаче.
Гей, базар, базар, базар,
Тут в лиху годину
Гурт козачий зберігав
Рідну Україну.
Чути сурми із вольного степу —
Вбережіть Україну, як світ.
Із Базару під прапор Мазепи
Козаки вирушали в похід.
В Семиполках на славнім Базарі
Помаранчем знамена цвітуть.
Семиполки сьогодні в ударі —
В революцію люди ідуть.
13.01.2005
ФЕДОРІВКА
Федорівка словом незугарна –
Поезія тут навіть не цвіла…
А насправді, яка вона гарна
У розвої лісів і тепла.
На зворотах історії Неньки,
Як сімейний розцвічував клан,
Винокурнею Федір Шевченко
Свою першу цеглину поклав.
Приспів
Розцвіта Федорівка на славу,
Озерце карасями клює…
Запорожці жили й Вовкодави,
Ім’я славне лишивши своє.
Наш земляк семиполківський Федір
Із Шевченків у безлічі літ
Дав ім’я хуторам і поетам –
Вже Федорівку знає весь світ.
Розцвітає Шевченківка садом,
Де щедротою пахне земля…
І нащадок антонівку садить –
Це Шевченка сади Василя.
06.11.13
КОЛБУД
Той час непідвладний всевишньому суду,
Його покоління уже одцвіло…
Як люди валили гуртом до колбуду,
Роззявивши рота на те, що було.
А сцена колбуду завжди вирувала
Талантами в п’єсах без жодних зусиль:
Чарівно красива у грі була пара –
Дяченко Марія і Більський Василь.
Приспів
А колбуд, а колбуд, мов квітуча весна,
Залишається вічно на згадку.
І колбуд семиполківський живо зрина –
Вдячний споминок наших нащадків.
Будинок культури – з води і роси! –
Із колбудом – єдина родина –
Єднають всі сцени у сяйві краси
Олена Юхимівна і Антоніна.
У танці шаленім дзвенять закаблуки,
І пісня злітає в коханні оман.
Мелодія лине про щастя і муки –
Як легко розтягує Маша баян!
Колбуд перелився в Будинок культури –
Дівчатами квітне навколо земля.
Щасливої долі, міцної натури…
І молодь невтомно у вальсі кружля.
26.12.11
КАФЕ “ЛЕЛЕКА”
Їдете ви зблизька чи здалека
В блискоті асфальту до зорі –
Не минути вам кафе “Лелека”
Із гніздом лелечим у дворі.
В розквіті весна чи осінь рижа…
Промайнувши тисячі доріг,
Їдете з Москви чи із Парижа –
Вас гостинно приймуть на поріг.
Приспів
Водії, обминувши в путі все лихе,
Усідаються чинно за столики.
І ніхто не об’їде лелече кафе,
Найсмачніше кафе в Семиполках.
А кафе, а кафе, а кафе, а кафе –
Славна віха столичної траси.
Своє щастя зустрів я у цьому кафе,
Як гриміла музична окраса.
З давнини, мабуть, ще від потопу
Страви нам несуть духмяний щем.
Часто тут обідає Європа,
Українським ласує борщем.
В небі вже зійшла красива зірка,
Коли вишня солодко цвіла.
На весіллі вік гукають “гірко”
Всім із-під лелечого крила.
28.06.12
СТО
Станція технічного обслуговуванняНаша СТО – відлуння траси
В яблуневому селі,
Де лелеки, мов окраса,
Ходять поруч по землі.
Під мостом машина мчиться –
Враз відмовило авто…
Поламались – не журіться:
Приїздіть до нас на СТО.
Приспів
На святій семиполківській трасі,
Де лелеки пливуть над мостом,
Навесні – у вишневому часі –
Покохалися ми на всі СТО.
А машина, мов кохана,
І на станції – краса,
Де Володя і Світлана
Роблять з нею чудеса.
Наша СТО – це автосила
По машинах до основ…
Тут міняються мастила,
Не міняється любов.
19.03.2011
“ПЕТУШОК”
У селі кафе до біса,
З переляку стався шок –
Де вони ураз взялися…
Кукуріка “Петушок”.
Всіх людей цікавить гривня,
Їм про мову – все одно:
Петушок, сказать, чи півник –
Людям байдуже давно.
Приспів
“Петушок”, “Петушок”, “Петушок”,
Де зірками виблискують зали,
І проводяться тут, мов намовив пророк,
Всі весілля і всі ритуали.
“Петушок”, “Петушок”, “Петушок” –
Українськими стравами дивний…
Тільки маєм бажання зробити ще крок:
Петуха поміняти на півня.
Де воно таке буває,
Тут не зайвий батіжок:
В мене півник всяк співає,
А в сусідки петушок.
І раптово спір тут виник –
Гей, змагатись – на лужок:
Гарно наш співає півник,
А горланить – петушок.
08.09.13
“ОГАННЕС”
Летимо на авто в добрім часі,
Всі ліси оминаючи десь…
Під селом Семиполки на трасі
Нас вітає кафе “Оганнес”.
Тут господарі щирі і гарні,
А дівчата, як маки, цвітуть.
І гальмують автівки зугарні –
“Оганнесову” звідати суть.
Приспів
“Оганнес”, “Оганнес”,
добрий наш “Оганнес”,
Славне місце для вільного люду.
Хто у стравах відчув
його смак від небес,
Той повіки цього не забуде.
За столом опинились в полоні
Страв смачних Акоп’яна Хачо:
Відбивні апетитні з долоню
І незмінний в кафе суп харчо.
Мчить до щастя дорога ця древня,
Її знає мале і старе…
Всіх шанує кавказька харчевня
І в обійми навіки бере.
01.09.13
УЛАНСЬКА
Цей шлях сріблився за царя Гороха,
Тягнувся від блакитної Десни,
Де валками везли товар потроху
Із сивої, як матір, давнини.
Історія в розвої нездоланна
І граниться вона у кожну мить…
Козацька церква із часів Богдана
Готова всіх людей благословить.
Приспів
Уланська, Уланська, Уланська –Від окупантів ще ятряться рани –
Віками обози гули…
Зосталася назва татарська:
Шляхи – це татарське “юли”.
Уланська лягла у століттях,
Щоб школам надійно цвісти…
Уланська – дорога освітня –
Виводить дітей у світи.
У зашморгах зігнулися сади…
З Уланської ішли у партизани,
Щоб захистити край наш від біди.
Тут обеліски пам’яті з бетону
Несхитно піднялися, як гора…
На цвинтарі сільського пантеону
Гасає скрізь весела дітвора.
05.02.13
НЕЩАДНА ПАМ'ЯТЬ
Навкіл стояли вражі сіті,
Криваво стоптана трава…
Давно, у сивому столітті,
Нас убивала татарва.
Татарських коней тьмою крита
Сюди насунула біда –
У землю грузнули копита,
Доки не чавкала вода.
Приспів
Татарське озеро, Татарське…Нещадна пам’ять в позолоті:
Летять епохи і віки,
А понад озером Уланська
Цвіте садами всі роки.
Під ятаганом світ погас…
А у Червивому болоті
Ми чуєм стогін по цей час.
Через віки, через планети
Татарське озеро, як мла,
Шумить зеленим очеретом
Про пам’ять рідного села.
04.01.2011
ПИЛЯВА
Наша Пилява – пишна окраса
Семиполок, це рідне село.
Берегами столітнього часу
Все навколо садами цвіло.
Полонило казково від Бога:
На оцій легендарній землі
Провалилась пилюжна дорога –
По воді попливли кораблі.
Приспів
А Пилява, а Пилява –А на березі славної річки,
Холодна течія.
Ти гаряче оспівана
У трелях солов’я.
А Пилява, а Пилява –
Квітучі береги.
Зустрів дівчину милу я –
Єдину на віки.
Де крилато шумить верболіз,
Запалало кохання незвичне
Поцілунками радісних сліз.
Де легеньким потічком сягає
Горда Пилява вод Трубежа,
Там любов наша зорі торкає
У зеніті – і це не межа.
09.03.2011
ТАТАРСЬКЕ ОЗЕРО
Здавна озеро тихе Татарське
Очеретом таємно шумить...
Як насунула сила поганська –
Довелось рідний край боронить.
Задзвеніли шаблі і сокири,
Засвистіла кривава стріла.
Під навалою Джеба-еміра
Всі лягли, ніби пошесть пройшла.
Навернуло вороже ордище,
Пожирає оселі вогонь.
Зруйнували дотла городище
І людей захопили в полон.
Ятрять душу століттями рани,
І дівчата навік молоді...
Тут гуляли криві ятагани
По дівочій цнотливій груді.
Залишили враги-живоглоти
Ще багато кривавих слідів:
Досі стогне Червиве болото,
Де топили дітей і дідів.
Тьмою коней в середині літа
Золота потопталась орда:
В улоговині грузли копита –
Чавкотіла під ними вода.
Заблищало Татарське озерце,
Що з’явилось від помсти і зла,
Та лишилося глибоко в серці
І окрасою стало села.
29.01.2006
ОБУЗНЕ
Споконвіків, у Крим і нині,
Ми відчуваєм звідусіль,
Як чумаки із України
Обозом сунули по сіль.
Чумацький шлях, тяжка дорога,
Де стогін чуєм раз у раз.
Над озерцем спочинок з Богом,
Пустивши коней на попас.
Приспів
Це озеро давнє у пам’яті грузнеОбузне – пісня солов’їна
І валка чумацька в полоні жаги…
А тінь від Обозів лягла на Обузне,
Що хвилями синіми б’є в береги.
Села, прекрасна й молода.
Обузне – слава України:
Отут бував Сковорода.
Обузне в білому тумані,
І очерет у всій красі,
Коли хлоп’ята на світанні
Тягають гарні карасі.
17.05.12
СТАРОСВІТСЬКЕ
Вже Світ Старий, карбуючись у часі,
В століттях диво-хмарою проплив…
Тут Старосвітське озеро в окрасі –
Мов квітка семиполківських полів.
А Старосвітське озеро-озерце
Зеленим пляжем тішиться віки.
І у дівчат любов’ю грає серце,
Бо поряд браві хлопці-вояки.
Приспів
Старосвітське, моє СтаросвітськеЗбагнути тяжко, як гули століття
В піднебессі, як світ, голубе.
На квітучому березі зблизька
Я уперше побачив тебе.
Старосвітське, моє Старосвітське,
Все моє – бо я тут пропадав…
Хтось бо мене вважає хлопчиськом,
А я тебе одну лиш кохав.
У синіх блискавицях і грозі
І як долали версти й лихоліття
На конях верхи київські князі.
А Старосвітське – озеро тривоги -
Ще й дотепер квітує серед трав…
Князь Мономах коня свого з дороги
У синьому озерці напував.
29.02.12
ОВРУТ
Із сиво-прадавніх часів неоліту
Легенда про квітку засяяла тут.
І берег Десни дивовижно розквітнув –
Вируючі води збудили Оврут.
Видніється з кручі жива панорама,
Де майво століть розгортає секрет:
На берег ступає божественна Дана –
І в шумі вітрів затиха очерет.
Приспів
Засяяла гордістю вся Україна,Епоха залізна, віками омита,
Що квітка зорі заіскрилася тут.
У блискові золота очеретина
Розквітла в болоті з іменням Оврут.
Дивує таємністю зоряний світ,
Де очеретина, вся золотом крита,
Чарівно встає із оврутських боліт.
Історія краю закручує круто –
Вже вічністю стали ліси і поля…
А пам’ять карбує про сутність Оврута –
Це все семиполківська рідна земля.
18.07.13
ВАЙЛУШКА
Спогадом дитинства знов і знову
Покотився берегом туман…
Пригадав я копанку Вайлову,
Як було насправді, без оман.
Під вербою, зваживши на втому,
Ми тоді не стрілися – прости…
Ти була на березі другому –
Я не міг до тебе доплисти.
Приспів
Вайлова, Вайлова, Вайлова –А Вайлова майже грізне море,
Кохання красивого смужка,
Моя королева казкова,
Для мене ти, ніби Вайлушка.
Вайлушка, Вайлушка, Вайлушка
Хлюпоче коханням ізнов…
Та враз твоя подруга-дружка
Розладила нашу любов.
Де була страхітною “Діра”.
Допливали до “Діри” герої,
І жахалась неї дітвора
А дівчатам до душі сміливі,
Що злітають подвигом до зір…
А моя, хоч я і звершив диво,
Не простила мене до цих пір.
23.02.12
ВИГОН
Виганяли корів на поляну,
Коли ранок бринів у росі…
Василенківка, як не погляну,-
Бачу Вигон в казковій красі.
А на Вигоні пісня по колу
Земляків тут єднала завжди.
Під плодами до самого долу
Гнулись тут яблуневі сади.
Приспів
А на Вигоні, а на Вигоні
Кінь баский копитами дзвенів.
А дівчата на рідному Вигоні
Проводжали в похід козаків.
Тут гриміла козацькая сила,
Гордість роду не падала ниць…
Василенківський Вигон на крилах
Зустрічав тут російських цариць.
Від царів і до нашого часу
Всі виходять сюди на свята…
А хатина з портретом Тараса
Найсвятіша оселя… ота.
08.08.11
БАГІНСЬКЕ
Багінське в синьому тумані
Уже в легенді розцвіло…
Озерце срібне на світанні
Блищить водою за селом.
Отут вінки плетуть дівчата,
Корови йдуть на водопій,
І дітлахи, немов качата,
У тихій плещуться воді.
Приспів
Багінське, Багінське, Багінське –
Семиполківська рідна земля…
Історія спогадом тисне:
Багінське – це доля села.
Пливе Багінське сивим часом
В пітьмі історії дерев…
Гуртом єднаймось із Тарасом,
Щоби разом гукнуть: “Пся крев!”
Ми кладемо у часі кладку –
Єднання зоряних світінь…
Багінське лишимо на згадку,
На пам’ять інших поколінь.
12.08.11
ПАНСЬКА АЛЕЯ
Вже Панський сад голубить пишні крони,
Узбіч алеї липи розцвіли…
Поважно тут котили фаетони,
Коляски дріботіли, як могли.
“Алея Панська” – звемо ми понині,
Хоч від панів лишивсь порожній звук.
На ній гуртом святкуєм іменини,
На вогнищі варганимо гартюк.
Приспів
А Панська алея, а Панська алея –
Історія рідна і вічно жива…
Я пісню співаю коханій, але я
Повік не забуду сердечні дива.
А Панська алея, а Панська алея
У пору весняну любов’ю цвіла.
Освідчитись мав я із нею, але я…
Нас Панська алея в коханні звела.
Алея Панська… Скільки екіпажів
Прогуркотіло протягом віків…
Алейному повірим епатажу:
Тут мордували бідних кріпаків.
Алея Панська – зоре на світанні –
У злеті в синь небесну голубів…
Алея Панська, де зустрів я пані –
Голубоньку навіки полюбив.
31.03.12
КАР’ЄР
Зелений край таємно кличе
Зоставить хатній інтер’єр,
Прилинуть в лоно мальовниче
З буденним іменем “Кар’єр”.
А наш Кар’єр – блакитний кратер –
На схилах пляжем золотів.
Збігались хлопці і дівчата,
Під сонцем кожен бронзовів.
Приспів
А Кар’єр, а Кар’єр, а Кар’єрВже береги цвітуть востаннє
В блискотінні вечірніх феєрій…
Я щасливий навіки тепер,
Що зустрілися ми на Кар’єрі.
Втіхи щастя без тебе нема –
Мов до раю розкрилися двері,
Коли доля звела нас сама
В час зірковий тоді на Кар’єрі.
Яскравим квітом дотепер…
У біографії кохання
Милішим є для нас Кар’єр.
Ми сидимо у тихім сквері,
А мрія лине, хоч молись,
Ще побувати на Кар’єрі,
Де ми зустрілися колись.
16.09.11
ГАЛАКОВЩИНА
Зелений рай святої Боровиці,
Де ліс сосновий в сонці виграє,
На стовбурах золотиться живиця,
Наснаги в добрім серці надає.
А Боровиця океану зрідна
В зелених штормах мужнього творця…
Галаковщина флорою забідна –
Гудуть піски без краю і кінця.
Приспів
Галаківські піски – життя знаки,
Піщаних дюн палаюча година…
Як диво з див – живі повзуть піски,
Під ними ось опиниться країна.
Галаковщина розмістила зручно
Тут полігон, щоб набувати хист…
Із літака летіли бомби штучні,
Снаряди клав у ціль артилерист.
Галаковщина – у пісках картина,
Що на світанку в росах виграє…
Не вмре ніколи рідна Україна, –
Бо, на зразок, Галаковщина є.
02.11.13
НЕЛЮБИЧ
В суворий час князь київський Великий
Фортеці звів на славнім Трубежі,
Він заселив людьми простори дикі,
Щоб захистить надійно рубежі.
Із Любеча, що весь народ голубить,
Люд всі поля й річки заполонив…
Під Семиполками сяйнув Нелюбич,
І човен синім озером поплив.
Приспів
Нелюбич, Нелюбич, Нелюбич –А сонце тут гарячий вітер гонить,
Поля у ранковій росі…
Спитаймо, хто тебе не любить?
У тебе закохані всі.
Бажає всім і щастя, і добра…
Нелюбич вже закований в бетоні,
Де плещеться і юнь, і дітвора.
Століття ген пролинули над нами –
Над озером ще з пам’яті князів…
У юності я тут бродив полями,
В Нелюбичі кохану полюбив.
12.04.13
АСФАЛЬТОВА ДОРОГА
Споконвіків від Мономаха
Цей шлях пилюкою курів.
Летіла мрія вільним птахом –
І шлях асфальтом задзвенів.
Ця путь під блискотом гудрону,
А поряд в парі тротуар
Замиготіли автогоном –
Це Семиполкам вічний дар.
Приспів
Асфальт, асфальт – наш Битий шлях –Гостинець послано від Бога,
Сіяє променисто.
Тепер годиться – як-не-як –
Промчатися зі свистом.
Душа співає золота,
Не стримує бентегу…
І вже асфальтом всі авта
Літають повз Менжегу.
Що зветься Битим і Старим –
Колись оця сільська дорога
Везла поетів і царів.
Тепер асфальтова дорога
Дзвенить, виказуючи суть:
Хто на базар, кого до Бога –
По ній везуть, по ній несуть.
30.12.11
“ХРУЩОВКА”
Там, за селом, Хрущов Микита
Управно часто полював,
До траси з лісу майстровито
Бруківку добру збудував.
Роки майнули в зорях ловко –
Бруківка ця, мов дзвін, гуде…
Давно дорогу звуть “Хрущовка” –
І тільки так, і більш ніде.
Приспів
Хрущовка, Хрущовка, Хрущовка -Гули роки, цвіла свобода –
В Семиполках знаменні слова…
Ніколи не зникне “Хрущовка”,
Де квітне у росах трава.
Про це, як спомин на віки,
Бо на серця й роти народу
Уже накинули замки.
Йдемо у ліс, немов до храму, –
Суниця сонцем зайнялась…
“Хрущовка” ця веде до брами,
Тепер за неї людям зась.
07.08.13
ПИЛЯВКА
На зорі, раненько на зорі –
Тільки-но здіймається світання
І рибалки трусять ятері
Та зоря здригається остання,
Світ вітає сонячна пора
І безмежне у лататтях диво –
Пилявка для щастя розцвіла,
Людям усміхається красиво.
Приспів
А Пилявка, Пилявка й досі
Наша доля і зболене серце…
Щасливий, кому довелося
Любуватись маленьким озерцем.
Пилявку ми бачимо здаля,
Де вода хлюпоче під вербою…
Поряд хатка друга Василя,
Звуть усі нас “нерозлийводою”.
Пилявка – без вічних берегів,
Як любові нашої озерце.
Тут свою кохану я зустрів,
Я віддам за неї своє серце.
12.12.12
ВИШЕНЬКИ
У Вишеньках із кринички одна селянка
побачила лик Богородиці у воді.
В.Гузій, «Про золоту очеретину»
Гримить потужно канонада,
Палає обрій у димах…
Свободи Людвіка бригада
Дислокувалась в Вишеньках.
Звільняли Київ в сорок третім
В бою кривавім вояки...
Святіше місце на планеті –
Це на узліссі Вишеньки.
Приспів
А Вишеньки – це наша Боровиця
У пахощах соснової хвойди,
У Вишеньках видзвонює криниця,
Наповнена свяченої води.
А Вишеньки - дитинства край хороший,У Вишеньках дзвенить криниця,
Де гойдалка летіла у зеніт.
У Вишеньках мойого друга Жоржа
Мені ураз поширшав білий світ.
В якій, де било джерело,
Лик Богородиці розкрився,
Чим загордилося село.
Святі в історії моменти –
Повезло Свободі таки:
Щоб стать в країні президентом,
Дали наснагу Вишеньки.
03.12.2013
НА СУКАЧІ
Загуменному Сашкові
Чи бували ви на Сукачі,
Коли срібло ллється на світанні,
Солов’ї витьохкують вночі,
А в душі спалахує кохання?
Чи бували ви на Сукачі,
Як червоним колом котить сонце
І проміння золоті дощі
Заливають милої віконце?
Приспів
Звідси сонце сходить,Чи бували ви на Сукачі,
Звідси день приходить,
Звідси починається земля.
Поле Сукачове,
Пісня колискова,
Земле семиполківська моя.
Чи бродили ви у синіх росах,
Коли зорі сяють на плечі
І кохана розплітає коси?
Чи бували ви на Сукачі
У підкові райдужного дива?
Двоє юних, ніби дві свічі,
В поцілунку стрілися, щасливі.
02.02.2008
ГАЇ ЩУРЕВСЬКОГО
Згадаймо зорі лісового краю,
Де райдужно співають солов’ї.
А хто не відає земного раю,
Прилиньте до Щуревського в гаї.
Тебе зустрів я на узліссі гаю,
Немов пташину упіймав мою.
Такого щастя більше не зазнаю,
Як ми удвох в Щуревського гаю.
Приспів
Гаї Щуревського, Щуревського гаї,Моя любов дарує квіти серця
Як Божий дар зеленої планети,
Де найкрасивіше співають солов’ї
Для всіх закоханих…
Кохана, де ти, де ти?
У сяєві ігристого вина
На березі Щуревського озерця…
А ти лишилась по той бік одна.
Озерце наше затягнула ряска,
Там і тепер співають солов’ї.
Лишилася в душі жіноча ласка
І пам’ять про Щуревського гаї.
22.08.2010
САЖАЛКА
Сажалка хвилює синьовода
В галасі смаглявих дітлахів.
А вода, немов дівоча врода,
Лащиться до милих берегів.
Сажалка – сердець глибока рана,
Бо між нами спалені мости,
А на тому березі кохана.
Як до неї можна доплисти?
Приспів
Сажалка, Сажалка, Сажалка –Сажалка цвіте у верболозах,
Самиполківське синє озерце.
В солов’їному співі на Сажалці
Полюбив я кохану всім серцем.
Сажалка, Сажалка, Сажалка…
Сипле осені золото казка…
Чом же наше кохання, як Сажалку,
Покриває непрохана ряска?
Хлюпотить у спогадах дідів,
Коли рясно скапували сльози,
Хто копав озерце для панів?
Сажалка – зелене лоно пляжу.
Стрітись тут кохану я молю…
Моє серце їй щомиті скаже:
«Зникла ти, а я тебе люблю».
04.09.2010
ПАНСЬКИЙ САД
Столітній парк – як наша доля,
Його ми звемо «Панський сад»...
Вже верби падають додолу,
Сумний крадеться листопад.
В обіймах синього туману –
Любові світлої доби –
Ждуть нас ялини і каштани,
Ми йдемо з другом до верби.
Приспів
А Панський сад, а Панський сад,У згадках праведного люду
Як пісня на світанку,
Де солов’їний чути лад
Із вечора до ранку.
В душі панує переляк...
Людей кріпацьких тут без суду
Міняв поміщик на собак.
Тополь сріблястих дужі крони
Віками сяють, як колись...
Панянки в білому на конях
Кудись у далеч подались.
29.03.2009
СТАРИЙ ШЛЯХ
Цей шлях старий, як наша доля,
Яким я все життя бреду,
Від Сукача до Рудополя
Веде свою тяжку ходу.
Старим шляхом, що зветься Битим,
Хрест України всі тягли.
Тут міліонами копита
Його топтали, як могли.
Приспів
А по шляху пливуть чумацькі мажі,
Тримаючи надійно всі вали…
У куряві летіли екіпажі,
Тяглись вози козацькі, як воли.
А шлях Старий веде із того часу –Над шляхом сонце розцвітало,
Із царства літа і медових груш,
Як Україна іменем Тараса
Сказала твердо, що мене не руш.
Де клопотались бідарі…
А шлях Старий возив немало:
Були поети і царі.
Дарує доля квітом щастя
Кохання вірне на зорі…
Настало сонячне причастя —
На цім шляху тебе зустрів.
12.07.2011
БАЛАДА ПРО ГНІЗДО ЛЕЛЕЧЕ
Оте гніздо, гніздо лелече
Я бачу, бачу, бачу, ба…
Микола Холодний.
Я вертаюсь зі столиці
У село, в гніздо своє.
«Рафік» мій шалено мчиться,
З часом швидкість додає.
Я сиджу, немов на голках:
Де зупинка? Що робить?
Промигтіло: «Семиполки»,
Вслід за цим усе мигтить.
Водію кричу, до речі,
Ти, мовляв, тихіш держись,
Не мини гніздо лелече –
Біля нього зупинись.
Враз водій ставати — диба:
– Я не бачу, де гніздо…
Справа тут стоїть «Колиба»,
А ліворуч — тільки стовп.
На стовпі гніздо, як віха,
Що дивує Божий мир, —
Моя радість, моя втіха,
Рідний мій орієнтир.
Від гнізда птахів крилатих,
Добрих вісників весни,
На поріг моєї хати –
Тільки руку простягни.
Те гніздо – немов планета,
Гідна пам’ять, як свіча,
Про Холодного поета
І, мабуть, про Москвича.
Край омріяного часу,
Де Маліївка дзвенить,
Це гніздо – кутка окраса
Для людей у кожну мить.
Водії пильнують трасу –
Розуміють «од» і «до».
Головне для них – на часі
Не проґавити гніздо.
Це гніздо – на лівім боці,
Як заїхати в село,
Друге скраю. У потоці
Як помітить, де воно?
А гніздо, немов папаха,
Що величністю мовчить,
Ніби шапка Мономаха…
Горобцями цвірінчить.
Мчить авто, шумить сердито
Дощик, бризкає вода.
– Зупини, – кричу, – куди ти?
Загальмуй біля гнізда.
А водій в палкім натхненні
Газ натиснув – красота.
Вмить на швидкості шаленій
Опинивсь біля Моста.
Наді мною неба клапоть,
Де хмарки пливуть улад…
Довелося мені чапать
Кілометр іще назад.
Серце б’ється молодечо –
Всі завади обійду.
Перед цим гніздом лелечим
На коліна упаду.
Цвіт садів ляга на плечі,
І слова – як Божий дар.
«Семиполки – край лелечий», –
Віншував Олесь Гончар.
Знову їду зі столиці,
Мчить автівка — не біда...
Треба вчасно заявиться:
— Загальмуй біля гнізда.
10.08.2010
ЛЕЛЕКИ ПОВЕРТАЮТЬСЯ ДОДОМУ
Гніздо лелек дрімає під снігами,
Та вже на весну сонце повело...
Лелеки десь, за синіми морями,
Упевнено лягають на крило.
Летять птахи до рідної домівки,
Долають далі в голубій імлі,
Щоб лелечат здивовані голівки
Світ осягали на своїй землі.
Приспів
Лелеки, лелеки, лелеки,
Під вами безмежна вода.
Ви линете з мандрів далеких
До рідного дому — гнізда.
На щастя, розгорнуті крила
Простори підкорюють знов...
Моя лиш не вернеться мила,
За морем зосталась любов.
Лелеки повертаються додому –
Спалахує любові таїна.
Лише для мене більше, як нікому,
Коханням не засяє вже весна.
І знов у путь за дальні океани,
Щоб навесні вернутися назад...
До мене не повернеться кохана,
І я не буду тішить лелечат.
24.02.2009
“МОСТІК”
В кутку Печурівки привітно
Калина пишна зацвіла…
Через канаву непомітно
Вузенька кладочка лягла.
В селі гульба завжди коронно
Гула з гармошкою колись…
Де “Мостік” був, вже міст бетонний
Тут понад трасою повис.
Приспів
А гармошка, гармошка, гармошкаТут щосуботи і на свята
Розгулялась, немов за гріхи,
Як Гаврило Литвин, ніби трошки,
Розтягав на всі руки міхи.
А гармошка, гармошка, гармошка
Душу крає на всі голоси.
А дівчата у вихрі, як мошки,
Дріботіли у танцях краси.
В Печурин край, немов у гості,
Злітались хлопці і дівчата,
Сюди приходили – на “Мостік”.
А “Мостік” був живим магнітом,
Куди тягнулося село.
І звеселяв усіх на світі
Кривий Гаврило, як було.
14.08.11
ВУЛИЦЯ КУДРЕНКА
В Семиполках повік не забудеться,
Як лягла на радгоспні поля
Його іменем названа вулиця… Семиполк
Забуяла у росах земля.
Кожний мешканець радо притулиться
У куток під упевнений дах.
Їх зустріне Кудренкова вулиця —
Розцвіте вона в буйних садах.
Приспів
В синіх росах імення КудренкаВ сяйві вулиці виростуть особі –
Жайворами у піснях дзвенить.
Шлях в майбутнє дала йому ненька
Україна у сонячну мить.
А Кудренко, як сяйво від Бога, —
У турботах про рідне село…
В нашім краї орав перелоги,
Аби людям ще краще жилось.
Ще пишніше сади зацвітуть.
Вчителі, лікарі і філософи
Славу предків своїх понесуть.
Ми готові ділитися славою –
У селі є пишатися чим…
А ім’я його, рідне з державою,
Крила птиці несуть в височінь.
13.09.13
БАЛАДА ПРО ГУЗІЇВ
В трудовитій лагідній сім’ї
Звіку не буває ворожнечі…
Квітнуть у родині Гузії
І радіють сонячній малечі.
Як розтали обрії весни,
Із малечі виросли герої.
А були у матері сини,
Гарні, дужі легені — всі троє.
Батько там, на фронті, побілів,
Ордени з війни приніс і рани
І синам тримати честь велів,
Як годиться дітям ветерана.
Та зненацька вдарила гроза
Старшого із них по сивій скроні,
Він упав, як зрубана лоза,
У своїм іще юнацькім дзвоні.
Ген гримить епоха навісна,
Солов’ями тьохкає долина!
У середнього Даринка, як весна,
Є і “Золота очеретина”.
Знову чорна хмара нависа,
Ніби кимсь зурочено до краю…
В домовині донечка-краса,
Горенько, якому меж немає.
І молодший високо злетів
В долі, що не ділиться на дольки.
Корінь Василенків-Гузіїв
Здавна живить древні Семиполки.
І пливуть світанками роки,
Навіки помножена хвилинка.
А в уяві хвацькі юнаки,
Поряд золота очеретинка.
Дай вам Бог, невтомні Гузії,
Для польоту випростати крила.
Хай співають ніжно солов’ї
Матері, що вас благословила.
01.06.1999
БАЛАДА ПРО ДЯДЮ ГРИШУ
Осень листья обнажила
На деревьях вековых.
Тучи низко опустились –
Не поднимешь силой их.
- Григорій Москвич
Усе життя він хмари піднімав,
Хотів, щоб всюди панувала тиша.
Він трактором в юнацтві керував…
— Дядя Гриша.
Коли настали роки навісні –
Усіх людей від голоду колише –
У вузлику зерняток ніс сім’ї…
— Дядя Гриша.
Опухли ноги, котиться зима,
Найменший братик ледве-ледве дише,
Його до Києва – спасіння тут нема…
— Дядя Гриша.
Гримить в диму гарматами війна,
Для порятунку там відсутня ніша,
В атаку грізну роту підійма…
— Дядя Гриша.
Уже травнева вишня зацвіла,
Але у лютому погода найтепліша:
Оленка є, Оленка є й мала…
– Дядя Гриша.
У світі різні сяють імена,
З ім’ям “Елена” мама наймиліша,
Яскрава зірка у житті одна…
— Дядя Гриша.
Із Семиполок линув у світи,
Та все ж земля дитинства найдобріша –
Там залишились сестри і брати…
— Дядя Гриша,
— Дядя Гриша.
08.10.2001
ХЛІБОДАР
Пам’яті Віталія Кравця Сумує гірко Україна
За вірним сином, за життям…
Полинув він за обрій синій,
Пішов від нас без вороття.
А він ішов у срібних росах
З косою ранком у селі,
Щоб класти зоряні покоси
Духмяним хлібом на столі.
Приспів
Україні – орать перелоги,
Засівати безмежні поля.
І крокує господар від Бога,
Щоб цвіла українська земля.
Хотілось небо обійняти,
Притиснуть землю до грудей.
Співа душа його крилата
В ясній любові до людей.
Він засіває ниву зерном
Для України, для села,
Воліє нам долати терни,
Щоб нива колосом цвіла.
11.12.2010
ХУДОЖНИК
Олегу Запорожцю з нагоди полудневовікового ювілею
Вже тихо кружля падолист,
Шумлять непокірні ялини.
Розквітнув художника хист –
Він пише чудові картини.
Все барви шукає в лісах
На колір любові і вітру.
Побачив у сірих очах
Кохання чарівну палітру.
Приспів
Твори, художнику, пиши,А обрій, як вічна межа,
Допоки хист і сила.
Змалюй кохану від душі –
Оту, що ЛЮДям МИЛА.
Барвисто пливе над рікою.
Його бунтівлива душа
Без пензля не знає спокою.
У нього є мрія одна:
Настане щаслива хвилина,
Коли із його полотна
Погляне жива Україна.
06.12.2002
БОГ ВІЙНИ
Фронтовику-артилеристу Менжезі Миколі Олексійовичу
Ще прокидаються солдати
Тієї давньої весни,
Коли у снах ревуть гармати,
Бо це говорить бог війни.
Летіли всюди похоронки –
Страшну печаль несла війна…
Боги впряглися в посторонки,
Тягли гармати із багна.
Приспів
А бог війни, а бог війни
Лишив на вічну згадку
Від переможної весни
Оту сорокап’ятку…
Легка гармата і проста
На фронтових дорогах
Валила ворога, та так –
Летіли всі до Бога.
Коли в атаку йде піхота,
Смертельно зблискують вогні.
Б’є артилерія по дотах –
Це, знать, говорить бог війни.
Артилеристів звуть богами…
Кипіли в залпах береги,
Тяглись кривавими шляхами
В піснях оспівані боги.
02.03.2010
ТРИМАЙМОСЯ!..
Бабичу Сергію Стежина зоряна від Бога
Веде людей до святості.
У колючках свята дорога –
Потрібно всім триматися.
Ми до зорі летим крилато,
Дай, Боже, не зламатися.
Щоб віражі круті долати,
Потрібно нам триматися.
Приспів
Тримаймося, тримаймося,Коли гучніше серце б’ється,
Козацтво молоде,
Нікому не здаваймося
Ніколи і ніде.
Тримаймося, тримаймося
Усупереч біді,
Хоч тяжко – не здаваймося
Повсюди і завжди.
Із лихом не лишаймося –
Нічого більш не зостається,
Як мовити: «Тримаймося».
Якщо покинула кохана –
Від зради піднімаймося...
Лікує слово серця рану –
Тримаймося, тримаймося!
17.09.2009
ПОЛУДЕНЬ ВІКУ
Миколі та Анатолію Василенкам – братам-близнюкам у полудень віку
Птахи відлітають далеко, у вирій:
Махнули прощально крильми журавлі.
Орли сизокрилії, сповнені віри,
Навік зостаються на рідній землі.
У шати блискучі убралась діброва.
Орлята злітають в годину святу,
Бо крила для лету дала їм Покрова,
Щоб полудень віку зустріть на льоту.
Приспів
Вже полудень віку,
Вже полудень віку...
Літа промайнули, мов сонячна мить,
Як зорі у небі, яким нема ліку...
Людина у світі ділами дзвенить.
Орли пролітають і вище, і далі,
Щоб зірку кохання для щастя знайти:
Хай сяє Оленка, хай квітне Наталя –
Та з тисячі інших була б тільки ТИ.
А полудень віку під вічністю неба,
Коли відчувається подих весни,
В ім’я України подвоїти треба...
Її зберігають козацькі сини.
14.10.2008 р.
А ЛІС ШУМИТЬ
Сергію і Ніні Запорожцям Ми садили берізки й дубочки,
Щоб шуміли веселі гаї.
А у мріях – сини наші й дочки,
Очі милі блакитні твої.
Я безтямно закоханий в тебе
В шумовинні зелених дібров.
Лине пісня у сонячне небо
Про осяяну лісом любов.
Приспів
А ліс шумить, а ліс шумить,Вже дубочки розправили плечі,
Вирує океаном.
Твоїх очей ясна блакить
Любов’ю серце манить.
А ліс шумить, а ліс шумить
Над обрієм планети.
Люблю очей твоїх блакить,
Кохана, де ти, де ти?!
І берізки до зір піднялись.
Виростає казково з малечі
Цей чарівний омріяний ліс.
Промайнули роки, наче птиці,
Зашуміли могутні дуби.
В лісі нашому, як і годиться,
Наші внуки збирають гриби.
01.02.2009
СІМДЕСЯТ КРОКІВ
Миколі Лисачу Сімдесят років – сімдесят кроків.
Так рік за роком і крок за кроком
Стежкою стала хресна дорога,
Котра невпинно горне до Бога.
Сімдесят років – літ многотрудних
Переплелися в святах і буднях.
Сімдесят кроків вже за порогом –
Зоряно-чистим стань перед Богом.
Так рік за роком і крок за кроком
Котить життя могутнім потоком.
В думах про вічне, Боже єдиний,
Сонце не сяє без України,
Де солов’їні дзвенять верболози,
Де удовині падають сльози.
Серце хай квітне садом барвистим,
Внукам залишимо поле зернисте.
Рушмо рішуче в дальню мандрівку,
Може, здолаємо ще стометрівку.
Так рік за роком і крок за кроком
Котить життя могутнім потоком.
26.05.2008
ПЕЛЮСТОЧКИ
Ветерану-фронтовику В. Г. МаліюУ кипінні травневих садочків
Ветерани стрічають весну.
Вітер з вишень зрива пелюсточки
І заплутує їх в сивину.
Спалахнули зірками скрижалі
Героїчно, як доля сама.
Меркнуть вже ордени і медалі,
Наче їх покриває туман.
Приспів
А вітер знімає сорочкиВідгриміли фронти-заметілі —
Із маєва білих садів,
І чисті, як сніг, пелюсточки
Лягають на лоно полів.
О, вітре, у синім світанні
Скорися молитві святій.
Оці пелюсточки останні,
Як Бога молю — пожалій.
Пелюсточками вкрилась земля.
Ветерани, батьки мої білі,
Вийдем разом на рідні поля.
Та засієм зелену планету,
Може, щастя розквітне в житах…
…Пелюсточки в повільному леті
Опадають на зоряний шлях.
27.03.2005 р.
ПЕРЕСМІШНИК
Присвячується Миколі Сизоненкуіз прізвиськом «Кисет»
У нього була прикмета –
Гарна примовка : «Мерсі..»
Як згадаєм про Кисета,
Зарегочемось усі.
Не забути вже ніколи –
Сміхом нас бере трясти:
Як потрапим до Миколи,
Надриваєм животи.
Приспів
Недаремно в селі нашім виникВін електрик – мусим знати,
І розквітнув в хорошій красі
Наш Микола Кисет – пересмішник,
І за це йому щире «мерсі».
Пам’ятаємо усі:
Як з’єднає він контакти,
Треба нам сказать «мерсі».
Мій Миколо, любий друже,
Ти найкращий за усіх.
Мені зовсім не байдуже –
Без тебе зникає сміх.
21.11.13
ТЕПЛОГО ОЛЕКСІЯ
Олексію Підгайному
в день 60-річчя
Квітучу ниву я засіяв
Словами щедрими – зерном,
Господу світлу Олексія
Вітаю хлібом і добром.
Мій любий друже, кращий брате,
У тебе серце золоте…
Я ніжних слів приніс багато,
На празництво твоє святе.
Квітує липень ароматом,
Медами пахне навкруги.
Тут Олексія тепле свято –
Зійшлися ми на пироги.
Я знаю, друже мій, не сердься,
Як нищив різну суєту.
Ти муж крутий з дитячим серцем,
Коли калина у цвіту.
Спливають роки за плечима,
З дерев все листя не спаде –
Якась із синіми очима
На тебе погляд поведе.
Ти знав і щастя, і наругу,
Душа щеміла і гула.
Життєвий сенс – була б напруга,
Щоб вишня полум’ям цвіла.
А ранок ясною зорею
Твій день народження стріча.
Тобі і серцем, і душею –
Палке вітання Москвича.
19.07.98
ЮРИНА ЯЛИНКА
Куток Шевченків – край культури,
Тут мудрістю земля взялась,
Як під вікном малого Юри
Ялинка в небо піднялась.
З роками виросла ялина –
В душі розкрилася краса…
Гірляндами, як та калина,
Ялину він оперезав.
Приспів
Юрина ялинка, Юрина ялинкаКоли закрутить хвища градом –
Засвітила зорі ген за небокрай.
Юрина ялинка – золота сторінка
І краса чудова про Шевченків край.
Юрина ялина, Юрина ялина…
Спалахнуло небо на усі роки.
Юрина ялина, як і Україна,
Засвітила ясно зорі на віки.
Усе в пітьмі з того часу…
Електролампок міріади
Навкруг запалюють красу.
На свято сходимось ласкаве,
Щоб Новий рік нас обігрів…
Ялинка Юрина яскраво
Горить у мареві вогнів.
23.10.11
СИНЬООКА МИЛА УКРАЇНКА
НініСвіт гойдає вітерець легенький,
Зорі усміхаються здаля.
Гордий тато і щаслива ненька
Пестять своє рідне немовля.
Тихо за краплинкою краплинка
Підростала дівчинка мала.
Синьоока мила українка,
Мов троянда ніжна, розцвіла.
Приспів
А полудень віку, а полудень вікуЗолотом спливає синій вечір.
На крилах прилинув неждано.
Літа, ніби птахи, шугають без ліку
І серце торкають, мов рану.
Мрійна жінка – вже без вороття –
На свої взяла тендітні плечі
Весь тягар буденного життя.
Квіти для кохання не заклякли,
Їй співають дзвінко солов’ї.
І сини, подібно до Геракла,
Міцно вже підтримують її.
30.11.2003
СЕМИПОЛКІВСЬКА ВЕРБА
Сергію і Світлані, моїм дітям Не знаючи ні впину, ані втоми,
У Всесвіті космічна мчить доба...
Милується, як двісті років тому,
Правічна і зажурена верба.
Гуде в століттях слава вербокраю,
В бентежнім серці я її несу.
Для мене щастя більшого немає,
Ніж бачити цю сонячну красу.
Приспів
Верба, верба, свята моя вербице,Дитинство босоноге в синіх росах…
Це ж тут з-під кореня джерельце б’є.
Мені завжди ти щемно будеш сниться,
Немов життя омріяне моє.
Тут галаслива бігала юрба.
Довкіл зірками всипавши покоси,
Нам любо усміхалася верба.
Колись я вперше мовив тут: “Кохаю”,
Свою зорю скупавши у воді.
Вербові коси, довгі та ласкаві,
Спадали нам на плечі молоді.
05.07.1996 р.
ХРЕСТ
«…у шістдесяті роки ХХ ст. цвинтар
(у Семиполках) спотворено траншеями
під новобудову школи, і останки князів,
генералів, панів, козаків та селян викинуто
на сміття… Може, хоч наші розумніші
нащадки поставлять на місці 200-літнього
цвинтаря пам’ятний хрест?»
- Володимир Гузій, "Золота Очеретина"
Хрест встановлено в пам'ять односельчан,
похованих на цвинтарі Свято-Троїцької
церкви, 09.V.1999 року.
Доба палала невгасимо,
Були вже спалені мости…
За цю наругу непростиму
Нам тяжкий хрест повік нести.
Хоч люди водяться дешеві,
З усім завзяттям молодим
Вручну копалися траншеї,
Щоби звести школярський дім.
Приспів
А хрест, а хрест, дубовий хрестГуртом трудилися завзято
Надійно став на чати…
Він випромінює протест,
Щоб винних покарати.
А хрест, а хрест, священний хрест –
Довічна людям пам'ять …
Мов ангел, що злетів з небес
І кружеля над нами.
В час комсомольської доби –
Мигтіли з блискотом лопати,
Летіли в небо черепи.
Як сталося, що добра справа,
За неї тільки помолись,
Дається людям, як розправа
Над впокоєнними колись?!
30.04.13
В ЧАРІВНОМУ ДОМІ…
В чарівному домі, де родяться діти,
Вони неодмінно натужно кричать…
В мелодії співу спалахують квіти
Сердечним вітанням нових лелечат.
В чарівному домі синів моїх милих,
Коли в Семиполках калина цвіла,
У тяжкі хвилини матуся Таміла
На щастя-на долю на світ привела.
Приспів
А поряд з Базаром пологовий дім –В чарівному домі у Божу хвилину
Жіночого розквіту тіло…
Коли вже туману розвіявся дим,
Враз двоє лелек прилетіло.
Відтоді в змаганні готові стрічать
Гніздо й дім пологів похожі…
Хто скільки на світ приведе лелечат
І випустить їх у світ Божий.
Родилось неждано одне циганя,
І мати-циганка обляла дитину
Водою з криниці… й своїх доганя.
Чарівного дому давно вже немає,
Окрилені діти знялись у зеніт,
А пам’ять про нього завжди нагадає
Лелече гніздо, що на вітрі бринить.
15.04.14
“НО НЄ В ЕТОМ…”
Василю ЮшціМій друг найліпший із усіх,
Єдиний на планеті,
Розмов зібравши повний міх,
Говорить: “Но нє в етом”…
Усі новини й часу біг
Тримає на прикметі:
Кому і чим він допоміг –
Говорить: “Но нє в етом”…
Поради будь-яким мужам
Без чистої монети…
Готовий поміч дать бомжам,
Говорить: “Но нє в етом”…
І він частенько говорив
Із пафосом поета…
Сусідці сапку нагострив
І вслід їй: “Но нє в етом”…
В руках він яблуко стискав
Південного ранету…
Дитині плід подарував
І мовив: “Но нє в етом”…
А мову він свою тримав
На гостроті багнета,
Що б не робив, що б не казав,
Кінчав же: “Но нє в етом”.
Нехай звучить в ім’я ідей
Мелодія кларнета…
Добро він творить для людей,
То все ж таки ВСЕ – “В ЕТОМ”.
21.06.12
СЕМИПОЛКІВСЬКА КОМУНА
Випало зазнать лихої долі
З вірою про щастя навіки…
І комуна для селян поволі
Раєм стала в мріях залюбки.
Влада – мовби паща крокодила:
Хочеш чи не хочеш, а повзи.
Та комуна враз ковтнула дивом
Без краплини гіркої сльози.
Приспів
Комуна – єднання суцільне,
Щоб садом усе там цвіло,
І радість, і горе – все спільне…
Але надурили село.
Зійшлися в комуну недаром,
Єднались немов на парад –
Залишили нам комунари
Квітучий у яблунях сад.
У байки повірили веселі
Селюки з піснями у гаю –
В рушниках покидали оселі,
Щоби поселитися в раю.
День погас – навколо раптом смеркло,
Від землі хитнулося до зір…
Замість раю – люд ступив у пекло –
Шпари не зникають до цих пір.
24.11.12
КОМУНАРСЬКЕ КЛАДОВИЩЕ
Віками буйно вітер свище,
Торкає долі всіх людей,
Немов зове на кладовище…
Від цього дінуться ніде.
Ступаю тихо, мов у храмі,
Із хвилюванням про старе,
На кладовищі комунарів…
І моє серце жах бере.
Приспів
Сади яблуневі, як гай, розцвітали,
Що їх комунари плекали колись…
Дерева садові поникли в печалі,
Вони постаріли і часу здались.
Акацій зарості тернисті
Стискають душу вічних мрій…
Тут вождь комуни з комуністів
Спить вічним сном – Теплюк Гордій.
Звиса в зажурі низько гілка,
Забуто все без вороття…
Дитяча світиться могилка –
Мов рана, крихітка-дитя.
02.09.2013
БОРОВИЦЯ
Розкішні бори без межі і границі –
На все Подесення історії суть:
Соснові ліси, золоті Боровиці,
Від пам’яті предків нам правду несуть.
А правда помічена надто грозово –
Людей рятувала вона від біди,
Бо дихає люд українським озоном –
Дай кожному, Боже, – з роси і води.
Приспів
Боровиця, свята Боровиця
Струменить, як цілющий бальзам…
Боровиця – мов чиста криниця,
В серці кожнім божественний храм.
Боровиця, свята Боровиця
У чудовому царстві сосни.
Сяє золотом дивна живиця,
Як стрічаємо свято весни.
Для нас Боровиця – мов батько і мати
В казковому майві богів красоти,
Спасала людей під покровом крислатим,
Коли в Семиполках гриміли фронти.
Для нас Боровиця – невигойна рана,
Де кров’ю соталася рідна земля.
Тут фронтом зеленим пройшли партизани,
Туманом покрились ліси і поля.
04.11.2013
СЕМИПОЛКИ
У ПЕРШИЙ ДЕНЬ ВІЙНИ
У час жахний тремтіли сльози,
Як ми почули, що гудуть
Тяжкі ворожі бомбовози,
Які на крилах смерть несуть.
Земля здригнулась від удару,
Задвиготів аеродром…
Німецькі “Мессери”, як хмара,
Промиготіли над селом.
Приспів
В селі ще про війну ніхто не знає,
Ще радісно виспівують півні,
А вже кордон на заході палає,
Армада насувається в огні.
Ранкова синь розцвічена на зльоті
Для радощів у сяючу блакить…
А літаки на бриючім польоті
Страшенно мчали, щоб мене убить.
Хвилюється Базарна площа –
Весь у торбинках горизонт:
Мужі зібрались, мов на прощу, –
Чекає їх кривавий фронт.
Зостануться з боями дати
І в кожну мить війни тягар…
Та повернулось небагато
На семиполківський Базар.
22.06.11
ПЕРЕСЕЛЕНЦІ
В 1964 році на місці мальовничих сіл
межиріччя Дніпра та Десни (Новосілки
Дніпрові, Ошитки, Тарасовичі, Чернин
та ін.) було утворене необхідне для
ГЕС водоймище, назване Київським
морем, а люди, які проживали на цих
територіях, що стали дном моря,
змушені були виїхати на нові місця і
зробились назавжди “переселенцями”.
І час настав – немов початок бою,
А навкруги аж ген цвіли луги –
Могутній вал дніпровського прибою
Розкидав нас на різні береги.
У пам’яті – як села руйнували:
Сади вишневі зрубані в корні,
Могили предків з жахом розривали,
Що потім опочили в Жукині.
Приспів
А Київське море завирувало,
Межирічан ударило в серце.
Раніше такого ще не бувало:
Кожен зробився переселенцем.
Переселенці, переселенці…
Залишаються болем у серці.
Одна хатина із садком квітучим,
Мов сирота, лишилася на дні.
Прощально зблиснули Дніпрові кручі,
Тумани нас окутали сумні.
Хвилюється Дніпровська і Героїв
Квітучими садами навесні.
Переселенці наші – це герої…
Вони брати і посестри мені.
05.05.2013
ДУМИ НЕВЕСЕЛІ
У розкішних садах Подніпров’я
Все у барвах медових цвіло…
Раптом серце застукало кров’ю –
Потопало у хвилях село,
Де гриміли в лісах партизани
І диміли криваві бої.
Іще довго тут гоїли рани,
Щоб співали в садах солов’ї.
Приспів
А славні верби і сади,Охопило людей чорне горе –
І батьківські оселі
Накриті хвилями води…
А думи невеселі.
Село палало у вогні –
Ішло від німців горе.
Та утопило нас на дні
Своє радянське море.
Лиховісне, як доля сама.
Б’є у берег розбурхане море,
І для нас порятунку нема.
Коли обрій надії згасили,
Спалахнули квітучі сади…
Там лишилися рідні могили,
До яких ми ідемо завжди.
01.03.2011
БАЛАДА ПРО СУСІДІВ
I.
Яскраво сонце в небі сяєІ ллє проміння залюбки.
Мене сусіда зустрічає
У дружнім потиску руки.
Панує тут свята причина:
Сусіди здавна навіки…
Бува не зайвою чарчина –
Тоді, сьогодні й на роки.
З сусідом сядемо, бувало, –
І потекла сердечна річ…
Уже зника швиденько сало
Услід за спільний могорич.
Слова, мов птахи, без огиди
Летять на ладне, на лихе…
Та найсвятіше – це сусіди:
Хто чинить добре, хто – плохе.
Сусід з сусідою межує –
Ледь зазоріє білий світ,
Він з ним радіє і бідує
Споконвіків – багато літ.
Сусіди гніздяться усякі,
Цікаво знати нам про те,
Між них круті і небораки, –
В кого з них серце золоте?
II.
Один сусід через дорогуВ моїм городі посадив
Вишневі саджанці від Бога
І виноград, щоб сад родив.
Завирували цвітом вишні
Із виноградом, як дано…
І усміхнувся тут Всевишній,
Бо забродило вже вино.
З зими весна нуртує слідом,
Щоб деревця розквітли знов…
П’ємо за доброго сусіда,
Й сусідку гарну – за любов.
Віддам я серце за сусідку,
Мою сусідоньку, оту…
Мій келих повний за лебідку,
За її душу золоту.
Уже поволі день спадає,
Зоря спалахує услід…
Моя душа пісень співає –
Зі мною добрий мій сусід.
Між нас бува сусіди різні,
Мов сад – плодами будь-які:
Ранети ранні або пізні –
На всі (о Господи!) смаки.
У світі вже давно ведеться –
Пізнати істину до дна
Можливо лиш, якщо придеться
З сусідом випити вина.
III.
Другий сусід межує збоку,Сусід учений – недарма
Він знає все, як Мефістофель, –
Мовляв, де ліки, де – сурма.
І цей сусід доволі ловко,
Щоби звести сусіда сад,
Підлив отруту під лутовки,
Порічки, сливи, виноград.
Навколо враз усе пожовкло –
Трутизна корені бере…
Принишкла флора і замовкла –
І молоденьке, і старе.
“Сусід учений”, – мовить класик…
Немовби хімік цей сусід –
Громади нашої гримаса…
За ним лихий ведеться слід.
Недарма мовиться в народі:
Як будувать нове житло,
Щоб поспитався, при нагоді,
Твоїм сусідом буде – хто?!
Старе сусідство – споконвічне,
Як сад вишневий, ген цвіло.
Сусідська злагода одвічна,
Чим і пишалося село.
Та раптом паросток сусіда,
Почав “хімічити” без меж,
На всіх своїх наклеп накидав,
Сусідові дісталось теж.
Як бути далі, хто нарає…
Про його “хімію” додам:
Господь недолюдка скарає –
Я в суд на нього не подам.
Напевно скажуть добрі люди,
Поміркувавши неспроста:
Один сусіда від Іуди,
А інший, певне, від Христа.
20.11.12
ВЕЛИКА КИШЕНЯ
Із столиці друг мій Женя
Якось в гості завітав…
Що велика є кишеня,
Я у нього запитав.
Він почав тлумачить гарно
На запитання моє,
Що якийсь існує маркет
І що там кишеня є.
Я кажу, а він регоче,
За живіт береться ще…
Навіть слухати не хоче –
Щось про маркет все товче.
Хочу я довести Жені,
Про це знає весь народ,
Що велика ця кишеня –
Не твій маркет, мій город.
При такій ясній нагоді,
Ніби істина проста,
На моєму ось городі
Вся городина зроста.
І здається, що не пусто
Ми розмову почали…
Вже згортається капуста
У тугенькі качани.
Поряд перець, як годиться,
Зеленіє і цвіте,
І над нами, мов жар-птиця,
Світить сонце золоте.
А щоб стравою гордиться,
Треба овоч мать у строк:
Ой, як вчасно знадобиться
Цибулина й часничок.
Мій город – взірець комори,
Бо у нім на всі боки
Червоніють помідори,
Зеленіють огірки.
І на цьому не спиниться –
Ще рунуються в рази
Кріп, петрушка, полуниці,
Кабачки і гарбузи.
Зацвіли красиво вишні,
Мов готові на парад.
Піднялись до сонця пишно
Груші, сливи, виноград.
Ще малина і калина,
Яблуневий ніжний цвіт.
Ось така у нас картина,
Яка тішить білий світ.
Всіх щедрот неповна низка,
Мов роса навкруг тремтить…
Для закуски є редиска,
Що смачнесенько хрумтить.
Головне – це картоплина,
Для усіх це хліб другий.
Посередині – людина,
Працелюб наш дорогий.
І тоді сказав я Жені,
Він розкрив із дива рот,
Що велика ця кишеня –
В Семиполках мій город.
11.07.11
ВЕСІЛЛЯ
На все село ревло весілля,
І щедро гнулися столи.
Хитались гості у безсиллі –
Їм добре чарки налили.
Весілля піддавало жару,
Котилось «гірко» до зорі.
Дітей єднали в гарну пару,
Що покохались на порі.
Приспів
У піснях весілля вирувало,
Шаленіло танцями й гуло.
Та цього усім здавалось мало –
Ось уже гуляє все село.
Вже й медовий місяць десь розтанув,
Молодятам витиснув сльозу…
Водять розцяцьковані цигани
До цих пір іще якусь козу.
Уже зійшла у небі зірка,
Весілля далі понесло.
Натужно всі кричали «гірко»,
Щоб дітям солодко було.
Утратило весілля мірку –
Немов пронісся бурелом.
Весь час кричали гості «гірко»
І зустрічались… під столом.
24.03.2010
СЕМИПОЛКІВСЬКА КОЗАЦЬКА
Гей, сідлаймо коней, семиполківчани,
Козаків нащадки славної пори.
В зоряному небі у святім мовчанні
Шлють благословення наші матері.
Приспів
Семиполківський козакУ руках шаблюки із міцної криці,
Духом не впадає:
Як ушкварить він гопак —
Серце завмирає.
Наші прадіди-діди —
Славні запорожці,
І на суші, й на воді —
Завжди переможці.
Ми сади вишневі пильно стережем,
Україну-неньку від лихих чужинців
Ми, як рідну матір, вірно бережем.
Приспів
Семиполківський козакМи козацьку славу понесемо далі –
Волю захищає,
Він у пеклі атак
Ворога карає.
Наші прадіди-діди —
Славні запорожці,
І на суші, й на воді —
Завжди переможці.
У блакитне небо, в золоті жита.
Милі Марусини, Насті, Каті, Галі,
Дожидайте з бою рідних вороття.
Приспів
Семиполківський козак29.05.1997
Серцем молодіє:
Як пригорне, то вже так,
Що дівчина мліє.
Семиполківський козак
Щиру душу має,
Семиполківський козак
Віри не втрачає.
БАЛАДА ПРО КОРОВУ МИНЮ
І
Щоб дітей наших зоряний птахВідлітав у майбутнє здоровим,
На безмежних зелених лугах
В паші бродять розкішні корови.
Розтелешились вим’я корів
(Ледь хазяйка підмити встигає),
І дзвенить молоком у відрі
Сонце квітів і небо безкрає.
А від квітів і сонячних трав
В молоці, як від соку калини,
Набираються сили і прав,
Зарум’янились щічки дитини.
За корівку, спасительку душ,
Молить Бога сама господиня:
— Люди добрі! Нічого не руш…
— Так назвали, бо мукає Миня.
Молоко, бач, у неї текло,
Не встигали ми ставити відра…
І надалі так добре було б,
Аби щось там не звіяло вітром.
Наша Миня іще у гурті,
Молоком, кому треба, частує,
Та відходять вже дні золоті –
Нашу Миньку здавати готують.
ІІ
Подивись на обличчя села:Спорожніли галявини зблизька,
Де корів череда півсела
Полонила колись пасовиська.
А корівки – богині села,
Годувальниці кожного імені –
Так поважно лишали поля
З молоком в обважнілому вимені.
На кутках – череда, череда
Шлейфом пилу закручує хвацько…
Раптом зникли корови – біда:
Стало мало, було їх багацько.
Бо закони – за гіршого гірш
Видають угорі верхоглядки:
Молоко як продати за гріш –
Збув корову розважливий дядько.
Тут баришник в своєму кублі:
Хай пульсують натруджені дійки.
Воду він продає за рублі,
А бере молоко за копійки.
Спекулянту лише чистоган
З молока, що ціною все нижче.
І зловився наш дядько в капкан —
То ж корови тримати навіщо?
Травостої в краплинах роси
Хвилювались, веселі і чисті.
Не торкає їх лезо коси –
Пересохли, бо нікому їсти.
ІІІ
Молоко, молоко, молоко…Щоб росло покоління здоровим…
Але хто, але хто, але хто
Підрізає під корінь корови?
Про корови завжди, повсякчас
У тривозі ми ранок стрічали:
Де поділись корови ураз –
Язиком мов корова злизала?
На Уланській корови були,
Заповняли дорогу геть чисто.
Час настав — і вони загули:
Можна зараз промчатись зі свистом.
Пам’ять нас повертає на те:
Молоко — це продукція нації,
Бо без нього дитя не росте...
Про майбутнє вже час турбуватися.
А турботи державних мужів
Про людей не було і не буде,
Бо вони для народу чужі,
Як завжди, і у свята, і в будні.
ІV
Коли Миню із двору велиІ налигачем спутали роги,
Із очей в неї сльози текли
На останню тривожну дорогу.
Пригадалося їй, як було:
Хвилювалася росами нива,
Все навколо буяло, цвіло,
А вона – найкрасивіше диво.
А дівчатка хазяйські швидкі
Все чатують, як слід, біля Мині,
З інтересом, як всі малюки,
Тепло гладять корівку по спині.
Вантажівка підкочує та,
Що покотить корову на бійню…
— Не здавай її, таточку, та…
Сльози капають рясно на Миню.
16.06.2010
СЕМИПОЛКІВСЬКА ФУТБОЛЬНА
Як сонце, палає футбольний сезон,
Фанати, їх свисти натхненні...
Гол! – м’яч у воротах – реве стадіон,
Серця стугонять, мов шалені.
На полі футбольнім, як завжди було,
Мигтять наші рідні футболки.
На лицарський подвиг за честь, за село
Вступають у бій Семиполки.
Приспів
Футбол, футбол – футбольний жар,
У всіх одна турбота:
Удар! Удар! Іще удар –
І м’яч летить в ворота.
Ще за ударами – удар,
Удар! – красиво, з толком –
І гол супернику, як дар,
Б’ють наші Семиполки.
За гідність родини на славу свою
У спеку, у дощ — у негоду
Єднаєм село у футбольну сім’ю
Ми – діти козацького роду.
А поле футбольне, як доля сама,
Не ділиться вже на осколки,
І лицарі-хлопці — ціни їм нема —
У шані... «Віват, Семиполки!».
28.06.2008
СТАДІОН У СЕМИПОЛКАХ
Наш стадіон у Семиполках
Вирує в іграх без кінця…
Давно дівчата-комсомолки
Тут посадили деревця.
А деревця тоненькі, в голках —
В чеканні на майбутній гол.
Наш стадіон у Семиполках
Підняв на крилах комсомол.
Приспів
Шумить, вирує стадіон,
Хвилюються тополі.
Футбольний м’яч, як дивний сон,
Гуляє ген по полю.
І сміх летить, немов з плеча,
Гравцям у жовтих майках
Бажає там якесь дівча
Заграть на балалайках.
І лине час у шумовинні
Футбольних зустрічей, як є,
І стадіон у сяйві нині
У Семиполках постає.
В один кулак футбольна рота
Єднає всі свої ряди,
Щоб семиполківські ворота
Були захищені завжди.
06.06.2011
ЕМБЛЕМА «ПРОСТОРУ ДІЇ»
Аби не згубились останні надії
В краю голубому на краще життя,
Село огорнулося «Простором дії»,
Що має зробити в красі майбуття.
Емблема мудрована, ніби мов сон це,
Достатньо правдива, як поле в житах…
На тлі золотому гарячого сонця
Красиво вписалося древо життя.
Приспів
Для «Простору дії» шляхи неозорі –
Творити добро, що громаду спасе.
Невтомний лелека в блакитнім просторі
На білім крилі людям щастя несе.
У древі життя сяють три покоління,
Як птахи, змайнули в століттях роки…
Це пращурів наших могутнє коріння,
Що гідно заглибилось тут на віки.
А стовбур і крона на сонце-планеті —
Продовження роду у безлічі літ.
Наш білий лелека у вільному леті –
В жаданні обняти крильми увесь світ.
05.12.13
ПАМ’ЯТІ СЕСТРИ ПАШІ
Запис 04.03.2009 р.:
"Сьогодні поховали Пашу."
За хмару сховалося сонечко наше,
І обрій похмурився в ясну годину:
Навіки пішла від нас матінка Паша —
У землю лягла найсвятіша людина.
05.03.2009
НА ЦВИНТАРІ
На цвинтарі панує тиша,
Вселенська тиша — ледве лиш
Легітко гілками колише…
Куди, душа моя, летиш?
Сюди несуть останню втому —
Під кожний пагорбок святий,
Немовби сходяться додому,
Ховають долю за хрести.
Ступаю бережно в цім храмі,
В якому є ім`я Москвич…
Могилки рідні тата й мами
Я збережу навіки-віч…
Не поспішайте, громовиці,
Останню риску підвести…
Дай, Боже, з чистої криниці
Іще напитися води.
8.01.1998 р.
АНДРІЙКУ МОСКВИЧУ
- в день одноріччя появи на світ Божий
Від перших невпевнених кроків
Сміливо в майбутнє іди…
Дзвенять під ногами сто років
На щастя – з роси і води.
В саду, коли падають груші
У синім світанку, в ту мить
Хай стрінеться доля Андруші
Й навіки його полонить.
Приспів
Для мами — синуля,Весна набирається сили,
А бабцям — зайчуля,
Для татка — горобчик,
Дідам — гарний хлопчик.
Все щедро поверне тобі.
Він очі від бабці Таміли,
Як небо, узяв голубі.
А доля збігається ланом,
І світить зорею свіча…
Умита сльозою Світлана
За крихітку — за Москвича.
16.04.2000
ОНУКОВІ
Сонце пронизує стійко
Світлом сади молоді.
Вперше онук мій Андрійко
Вимовив слово: “Ді-ді”.
Боже, як тьохнуло серце,
Мов спалахнула свіча.
Знаю: в цім імені б'ється
Голос живий Москвича.
Світ неосяжно широкий —
Боремо тяжко слова.
В перших невпевнених кроках —
Гілочка роду жива.
7.07. 2001 р.
ПОКОТИЛОСЬ ЛІТО
Онуці Даші Покотилось літо,
Ніби колобок.
Виглянув у Даші
Першенький зубок.
Раді мама й тато,
І малий Андрійко
Радий за сестричку —
У сім'ї їх двійко.
За порогом осінь,
Туркотять голубки.
Буде їх багато —
Засміються зубки.
І казково сяє
Усмішка чарівна,
Розцвіте красуня,
Сонцю богорівна.
Хай у неї буде
Щастя повна чаша.
Принца молодого
Зачарує Даша.
27.09.2002 р.
МАЛЯ-НЕМОВЛЯ
Онучці Вікторії На світ з’явилось крихітне маля
У дивний час ясної днини.
Оповістило криком немовля
Про громадянство України.
І зорям в небі стало веселіш —
Нова зоря сяйнула в ті хвилини.
І з колисковою розгойдується ківш
В блакитнім небі України.
Приспів
А маля-немовля —
Зірка-зоренятко.
Раді донечці малій
Її мама й татко.
А маля-немовля
У земному русі.
Люблять крихітку свою
Дідусі й бабусі.
У чистих росах Божої краси
Постала світові дитина.
Пливе маля краплинкою роси
У велелюддя України.
Імення славне золотом горить,
Як промінь сонця в синьому просторі.
Це найпрекрасніша у світі мить —
Вікторія серед Вікторій.
17.07.2002 р.
ПІСЕНЬКА ДАШІ
Вийду на Хрещатик,
Заспіваю дзвінко:
– Є у мене братик,
Звуть його Андрійко.
Він хороший хлопчик –
Кращого немає,
Ніби той горобчик,
Мене забавляє.
Нам гуляти мило
Влітку навгороді
Бабусі Таміли,
Дідуся Володі.
Ми радієм знову –
Сонце в небі сяє,
На траву шовкову
Золотом лягає.
Ми удвох в пісочку
«Пасочки печемо»,
Потім у садочку
Бігаєм, сміємось.
Братик-непосидько,
Аби хто угледів,
Він ганяє швидко
На велосипеді.
Він іще маленький,
Але слід додати,
Що бува частенько
Трохи вреднуватий.
Зупинити досить,
Раптом не вгаває:
Смикає за коси,
Іграшки ховає.
Все навкіл зелене,
Літо у зеніті.
Називає мене:
– Ти найкраща в світі.
Листопад 2004
КАНІКУЛИ
Аби діти у місті не никали,
Не псували там нерви комусь,
Своїх чад віддають на канікули
У село до дідів і бабусь.
В Семиполки прилинув Андрійко,
Любий внук, як один, на віку.
У сім’ї підростає їх двійко,
Тільки Даша лишилась в садку.
Щойно очі протер на світанку,
Посміхнувсь, мов посіяв зерно,
Промовляє всім: “Доброго ранку!” –
Щиро віримо – буде добро.
Липне внук до бабусі Таміли,
Вони в спільній любові – свої.
Вранці бабця готує щосили
Бутерброди й заморські чаї.
Дід Володя, немов на екрані,
Внуку світ подає наяву:
Континенти і всі океани
Підкорились на мапі йому.
Коротесенькі перші канікули,
А завдань наростає гора.
Внука з дідом навіки засмикали –
Що робити “пора” й “не пора”.
29.10.05
ЛАСТОВЕНЯТКО
Вікторії – Віці в маленькому віці
Біля мами, біля татка
Підроста ластовенятко.
Підростай, моя маленька,
Набирайся сили,
Щоб ніякі вітри з поля
Тебе не скосили.
Ти для нас найкраща в світі,
Набирайся сили,
Щоб ніякі вітри з поля
Тебе не скосили.
Будеш, доню, в дитсадочку,
Набирайся сили,
Щоб ніякі вітри з поля
Тебе не скосили.
Їж і борщик, їж і кашку,
Набирайся сили,
Щоб ніякі вітри з поля
Тебе не скосили.
Скоро ти підеш до школи,
Вже гуляти досить.
І ніякі вітри з поля
Тебе не підкосять.
Біля мами, біля татка25.01.06
Підросло ластовенятко.
СРІБЛЯСТІ КРАПЕЛЬКИ РОСИ
«Лето, лето, лето, лето –
Всё в зелёный цвет одето…»
- Сергійко Москвич,
четвертокласник, 1972 р.
Уже хлібами пахне нива,
І мріють золотом поля,
У сонцесяйві вся красиво
Геть узеленена земля.
В моєму милому садочку
Немає більшої краси –
Повільно капають з листочків
Сріблясті крапельки роси.
Приспів
А літо,а літо, а літо
В зеленім буянні садів
Вже серце торка оксамитом,
Щоб літечку кожен радів.
У час сіяння зелень-літа
В полоні нива золота –
Усі ми маємо радіти,
Бо, знать, вродилися жита.
Земля вдяглась в зелені шати
У божий день, у божий час…
Взяла за руку сина мати
І повела в четвертий клас.
06.08.14
ДОРОГА ДОДОМУ
Ми всі відходимо помалу
За обрій дальній назавжди,
І як би сонце ще не грало,
Без нас цвістимуть вже сади.
Лишивши радощі і втому,
Спокуси більші і малі,
Ми – ось! – повернемось додому,
У лоно рідної землі.
Земне життя – чарівне свято,
Та все ж підемо спочивать…
А, може, трохи ранувато,
А може, можна зачекать?
Ще трішки потоптати рясту,
Бо – ой як хочеться ще жить!
Від вічності років украсти
І до земного доточить.
Хай буде так, як доля судить,
Хай буде так, як Бог велить.
Як Бог велить, все так і буде…
А все ж – як хочеться ще жить,
Прийти до Бога на причастя,
Полинути в блакитну вись…
Жить на землі – велике щастя,
Бо всі надії тут зійшлись.
Серед прекрасного огрому,
Де сяє небо голубе,
Не забуваймо шлях додому –
Свою дорогу до себе.
14.06.2011
НАШ ДЯДЯ САША
Нікітенко Олександр Миколайович обслуговував радгоспний дитсадок
підвозом дітей підводою з фанерною
будкою однокінною тягою – конячкою.
- По суті
Наш дядя Саша, повний ласки,
Конячку правив, як завжди,
Розповідав він дітям казки,
Що виникали мов з води.
Малечі пісеньки веселі
Сердечним голосом співав…
Поки довозив до оселі,
Зірковий світ їм відкривав.
Приспів
А наш дядя Саша – це дивна легенда,
І слава про нього давно вже гула,
Як дядько з конячкою, сповнений бренда,
Зачарував усіх діток села.
А діточки, мов пчілки в рої,
Про щось дитяче гомонять…
Маленькі завтра ці герої
Птахами в вирій відлетять.
Навік лишила пам’ять наша
Хороших справ казковий злет:
Фанерна будка дяді Саші –
Дитячий університет.
19.07.14
Розділ «Зустріч сонця на мосту»
ГІМН СЕМИПОЛКІВСЬКОЇ ШКОЛИ
Злітаються учні, як птахи крилаті,
До рідної школи в пору золоту.
Учителька перша стрічає, як мати,
І яблука стиглі бринять у саду.
Приспів
Школа Семиполківська – матінка єдина,Ми разом у школі – велика родина,
Де зростають діти, як рясні сади.
Школо Семиполківська – рідна Україно,
Ми тобі, кохана, вірні назавжди.
Яку у майбутнє ведуть вчителі!
Нам сяє зорею уся Україна,
Ми діти її чарівної землі.
І де б не були – за яким небокраєм,
В село повернувшись з далеких доріг,
Ми в школу ідемо і шапку знімаєм,
Ступивши, як вперше, на рідний поріг.
15.07.1995
ЗДРАСТУЙ, ШКОЛО!
Учительці Надії Юхимівні Зайцевій
Школо, здрастуй, здрастуй, школо!
Вересневий перший день!
Море усмішок навколо,
Безліч сонячних пісень.
Подаруй нам дужі крила,
Щоб летіти до зорі.
Де знання — там мудра сила,
А початок — букварі.
Приспів
Сонце ясне, рідна школа,
Золотий дитинства час!
Не забудемо ніколи
Нашу школу, перший клас.
У блакиті сяє осінь,
Соком повняться плоди.
Юнь пливе в ранкову просинь,
Де буяють знань сади.
Україно, мамо рідна,
Твої діти, як один, —
Всі готові вчитись гідно
І сягнути знань вершин.
10.08.2004 р.
СТЕЖИНА ДО ШКОЛИ
Море ласки і море тепла
Нам зозуля на щастя кувала,
Як стежина до школи вела
І матуся за руку тримала.
На стежині калина цвіла,
Рідна школа гуділа орлино…
Скільки юних її з-під крила
Розлетілось по всій Україні.
Приспів
Стежина, стежина, стежина до школи,Україна зорею встає –
Де мати дитину до сонця веде.
Сади яблуневі не згаснуть ніколи,
Стежину до школи, до рідної школи
Повік не забудем ніколи ніде.
Це учителя подвиг високий…
Його мудрістю школа живе,
На стежині дзвенять його кроки.
А стежина усіх повела
Через терни до храму науки…
На стежині, якою вела,
Я цілую матусині руки.
22.01.10.
ШКІЛЬНИЙ САД
Сад шкільний спалахнув на світанні
В солов’їних піснях голосних.
Буйним цвітом там квітло кохання,
Щоб приходити потім у сни.
Ми садили цей сад школярами,
Де з роками дзвеніли плоди.
Білий дим опускався над нами,
Як на зустріч ходили сюди.
Приспів
У білій, білій заметілі
Кружляє учнів білий вальс –
Школярки милі в сукнях білих
Ведуть партнерів в добрий час.
Ми не забудемо ніколи,
Як сад палав за рядом ряд.
Солодкі спомини про школу
Залишив нам цей білий сад.
Сад шкільний розцвітає небесно,
В серці сяють кохання вогні,
Що було – яблунево воскресне,
Тільки руку мені простягни.
Білих яблунь закохані руки
Нас в обіймах тримали тоді,
Та любов пелюстками розлуки
Розлетілась на хвилях журби.
18.02.2008
СПОМИН ПРО ШКОЛУ
Моїм учителям, однокласникам, учням
нагадую: 1966 року Семиполківській школі
виповнилося 100 років.
Як пам’ять, що не згасне в цьому світі:
Шкільні роки – то сонячне життя,
Високий лет в блакитному зеніті,
Який несе в незнане майбуття.
Тривожні дні пливуть за синій обрій,
Шовкові трави стеляться до ніг.
Учителі мої – розумні, добрі, –
Для вас у серці зорі я зберіг.
Народяться про вас пісні, поеми,
На святі нашім зачарують всіх
Осінні квіти, пишні хризантеми, –
Щасливі віхи вчительських доріг.
Столітній вік – така знаменна дата,
Дітей обличчя сяють, як тоді,
Серця милують зорі-оченята,
І ми, здається, завжди молоді.
А вітер часу рве навідліг душу
І тугою до серця припада.
Услід за часом, я признатись мушу,
Сплива, як доля, сила молода.
І німб волосся в срібному полоні –
Від цього не сховаєшся ніде...
Як естафету, все бери в долоні,
У дужі руки, плем’я молоде.
У мандрах вічних на тяжкій дорозі
Згадай село, до матері вернись
І зупинися на шкільнім порозі
Та, шапку знявши, низько уклонись!
28.11.1996
ДЗВІНОК ОСТАННІЙ
Шкільний дзвінок бентежить серце
В час вересневої пори,
Коли сади плодами вершать
Щасливу путь для дітвори.
Ще до останнього далеко,
Ще продзвенить сумний дзвінок,
Як щовесни летять лелеки
У рідний край, мов на урок.
Приспів
Дзвінок останній, дзвінок останній…
Садам вишневим не цвісти.
Дзвінок останній, дзвінок прощальний…
За все, учителю, прости.
Шкільний дзвінок водив по тернах
Шкільної мудрості щомить...
Летіли хлопці на перервах,
Щоб крадькома десь покурить.
Сльоза прихована на святі –
Розлука з друзями гірка.
Нам рідна школа, наче мати,
Після останнього дзвінка.
23.05.2007
…І ТЕПЛОГО ВІТРУ
Випускникам школи Вже виросли діти, де верби й тополі
У зорях малюють квітучу палітру.
Вам зичимо, друзі, щасливої долі:
— Щасливої долі і теплого вітру.
Останній дзвінок — і розгорнуті крила,
І юним летіти під сонцем, під вітром.
Нікого б недоля в житті не зломила:
— Щасливої долі і теплого вітру.
Світ Божий безмежний, летіть — поки сила,
І мали б натуру ви чесну, нехитру.
Хай вітер удачі вам дме у вітрила:
— Щасливої долі і теплого вітру.
Хай кожний зав`яже для пам`яті вузлик,
І мати хай сльози від радості витре.
У школу злітайтесь, як бджоли у вулик:
— Щасливої долі і теплого вітру.
Як буря завихрить — де та соломина?..
І де порятунок? І віра у віру?..
Згадайте: є школа і є Україна…
— Щасливої долі і теплого вітру.
16.08. 1998 р.
ВИПУСКНИКИ
У дивосвіті рідна школа
Нас поєднала на віки.
Вітання радісні довкола:
– Випускники, випускники.
Дивись пильніш на свою парту,
Мужнів за нею ти роки.
Поцілувати її варто:
– Випускники, випускники.
Приспів
Випускники, випускники
Зустрілися через роки
І сльози стримати не в змозі…
Уже на рідному порозі
Через роки, через роки
Зустрілися випускники.
Учитель наш – свята людина,
Мов струмінь чистої ріки.
Йому ми дякуєм уклінно:
– Випускники, випускники.
Життя не усмішки вишневі,
І ми давно уже батьки.
Наповним чари кришталеві:
– Випускники, випускники.
29.06.2006
ЗУСТРІЧ СОНЦЯ НА МОСТУ
Гімн випускників
Семиполківської школи
Востаннє стали на порозі
І школі мовили: “Прощай!”
Ми понесем тепло в дорозі
Про вчителів, про рідний край.
Ідемо сонце зустрічати
На легендарний долеміст.
Він нас приймає, ніби мати,
Мов птах, над трасою повис.
Приспів
А міст, а міст зове в політ
У сонячні простори.
Летим з моста в широкий світ
Долать моря і гори.
Навік лишаєм рідну школу
В садах вишневих на зорі…
А сонце золотом навколо
Проміння ллє о цій порі.
Дала нам школа хисту й гарту.
В душі троянди розцвілись…
На пам’ять нам зосталась парта,
Що поєднала нас колись.
16.06.12
РОЗКИДАНІ ДІТИ
Випускникам Семиполківської
школи 1971 року
Від юних літ шкільного гарту
В розвої дух ваш молодий.
Одна на двох у класі парта
Вас поєднала назавжди.
Життя розсипало по світу,
Як зорі, плем`я молоде.
Одна зоря хай вічно світить
І в рідну школу вас веде.
Приспів
Розкидані діти
По білому світу
На тисячі різних доріг.
Посходились діти
Із божого світу
У школу, на рідний поріг.
Шкільні роки, мов цвіт, минулись,
Розквітли в серці навіки.
Колись під партою зімкнулись
Гарячим дотиком руки.
А далі — тільки в сні присниться —
Сім`я турботами гуде,
Й бабуся, давня випускниця,
До школи з внуками іде.
13.08.2001 р.
МАТИ (Триптих)
Завучу Семиполківської школи
Ніні Косенко в полудень віку – 20.XI.1995 р.
І. НАЙДОРОЖЧЕ
Число двадцяте листопада
У полудневий час сія –
Колегу сонячно і радо
Вітає вчительська сім’я.
У надвечір’ї обрій синій,
Відчутна призимку хода.
Хай не торкнеться тебе іній –
Завжди красива й молода.
Шалено змінюються дати,
Але в цей день, у цю хвилину
Одягнемо в блискучі шати
Улюблену для нас людину.
Шукаєм слово чисте-чисте,
Щоб у серцях закарбувати.
Хай кожен скаже урочисте
І найдорожче слово „Мати”.
Думок багато непожатих,
Вони для нас – найкращі квіти.
А ювілярка – наша мати.
А ми – неначе грішні діти.
Зі всіх сердець могутня злива
Бажань, щоб долю оспівати.
Нехай повік живе щасливо
Колега наша й наша мати.
ІІ. ПРОСТИ...
Наша школа! Проблем ціле море:
Треба вчасно до школи прийти.
Запізнився учитель... О, горе!
– Мамо! Прости...
А в журналах... комедія діється:
Мало записів, тільки «хвости».
Не хитрує ніхто, ...а надіються...
– Мамо! Прости...
Чверть кінчається. Звіти вчасно
Всім за графіком треба нести.
Не справляємось дуже часто...
– Мамо! Прости...
А щоденники, зошити – знаємо:
Для контролю на стіл клади...
То запізнюємось, то забуваємо...
– Мамо! Прости...
Не лукавимо, щиро говоримо:
Тяжко щастя тепер знайти.
Як прибуде срібного кольору...
– Мамо! Прости...
ІІІ. БАБИНОГО ЛІТА
Матінко моя ти світлочола,
Серце наше рідне, золоте.
Хай твоє життя вируюче навколо
Райдугою пишно розцвіте.
Хай на кожнім кроці буде вдача,
Буде серце завжди молоде.
Доля за минулим хай не плаче,
А стежками щедроти веде.
А планета у космічнім русі
По орбіті, як належно, мчить.
Дожила щасливо до бабусі,
Боже, дай до правнуків дожить.
І гніздо сім’ї міцненько звито,
Хоч недодивилась стільки снів!
Щоб побільше бабиного літа
Та ясних осінніх синіх днів.
Залишилась юна ти так само,
Бо тобі старіти не дано.
За твоє здоров’я, наша мамо,
Ми п’ємо це сонячне вино!
20.10.1995
МАЕСТРО
Пам’яті Марії Андріївни Бабич,
учительки музики
Семиполківської школи.
Враз музика змовкла, спинились оркестри,
І ген відлетіли удаль журавлі.
Затихла мелодія дивна маестро
І білим туманом лягла по землі.
Історія звична – відмовило серце,
Земля ніби раптом спіткнулась на мить...
Не тяжко було у турботах померти,
Трудніше життя це шалене прожить.
Життя, як весілля, лишилось на згадку,
Коли в переборах сміявся баян,
І все, як годиться, ішло по порядку,
І пристрастей вільних кипів океан.
В глибокій печалі закрились повіки,
Зімкнулись назавжди правдиві уста.
Ніколи назад не повернуться ріки,
Лиш музика вічна до сонця зліта.
05.09.2006
ШКІЛЬНИЙ УРОК
Шкільний урок, як дивна казка,
Хвилює кожного із нас,
Учителів сердечна ласка
Вертає спогадом у клас.
Душа цвіла, міцніли руки,
Любов’ю кожен пломенів,
І гризли ми граніт науки,
Хоч мали нас за пустунів.
Приспів
Шкільний урок, шкільний урок,Весною квітами заграли
У ньому – дужа сила.
Підносить нас за кроком крок,
Ростуть орлині крила.
Озер чарівні береги,
І ми, лишивши інтеграли,
Бувало, бігли на луги.
Розквітла в гордощах дитина
За рідну землю до зірок,
За нашу матір Україну...
Шкільний урок, шкільний урок.
09.03.2006
ПАМ'ЯТІ ОЛЬГИ БОРИСІВНИ*
Як умру — не плачте, сльози витріть,
Ще ж бо розгуляється зима.
Виріс на такім скаженім вітрі —
Мусить відступити смерть сама.
Про дитинство згадувать несила,
Як читав при тьмянім каганці.
Мудрості учителька навчила —
Вік тримати книгу у руці.
Скрізь я був, де можна тільки бути,
Побував у світа на краю,
Та мені ніколи не забути
Вчительку — порадницю мою.
* О. Б. Грамак — учителька В. Москвича.
30.11.1998 р.
Розділ «Навік у полоні кохання»
СЕМИПОЛКІВЧАНОЧКА
Над рікою світанкові
Сяють зорі молоді.
Там дівчата чорноброві –
Як лебідки на воді.
Це пливуть паняночки –
Семиполківчаночки.
І летить дівчина вранці
До столиці, ніби птах.
А увечері – на танці
На високих каблуках.
Бачу я на ґаночку
Семиполківчаночку.
Вона знизує плечима –
Не сховаєшся ніде.
Підморгне мені очима
І бровою поведе.
Ось такі паняночки –
Семиполківчаночки.
Полюбив її до згуби,
Ой, навіки покохав,
А її солодкі губи
Цілував би й цілував.
Покохав паняночку –
Семиполківчаночку.
І не зайві тут помади,
Міні-сукня й декольте.
Є у неї всі принади…
Ви про що? І я про те…
Ось така паняночка –
Семиполківчаночка.
05.11.1998
МАДОННА
Л.М.У садах поцілунки, обійми,
Вишні нам не віщують розлук.
Все, немов у казковому фільмі,
Промайнуло за сонячний пруг.
І настала розлука бездонна
В темних зорях на тисячу літ:
В інші руки далася мадонна —
Захитався в очах білий світ.
Приспів
О, мадонна, мадонна, мадонна,
Жалем серце моє стугонить.
А дівоча весільна корона
На тобі, ніби зірка, тремтить.
О, мадонна, мадонна, мадонна,
Пролягла поміж нами межа.
Лиш нагадує серце невтомне,
Що ти зовсім мені не чужа.
Ми йдемо в золотім листопаді,
Нас на крилах кохання несе.
Ми, як діти, цій зустрічі раді,
Наше щастя тепер над усе.
Я у снах зустрічаю мадонну
У вишневім серпанку із мрій.
Її сльози — перлини коштовні —
Розпливлись на сорочці моїй.
28.09.1997 р.
ОЧІ СИНІ
Твої очі – то сині озерця,
Погляд чистий, як зорі ясні,
Доторкнувся до самого серця,
Наче спів солов’я навесні.
Чом раніше не стрілися, люба,
Коли сонце в зеніті було?..
Синій колір – то є моя згуба,
Погляд синій – для мене любов!
Приспів
Очі сині, сині, сині,
Мов волошки у долині,
В золотих житах квітучих
І в очах твоїх жагучих.
Я візьму тебе, мила, на крила,
В піднебесся аж ген понесу,
Щоб навіки мене полюбила
Й віддала мені ніжну красу.
Не дивися так синьо на мене –
Десь сховалось кохання між трав.
Полюбила ти хлопця з богеми,
Я ж навіки тебе покохав.
15.07.1994
ЗАПИС У КНИЗІ
"…радость моя, боль моя, моя … сказка"
Запис у книзі Сулеймана Рустама
“Железные строки”
Випадково гортаючи книжку,
Я знайшов загадкові слова.
Серце вдячне красуні-дівчиську,
Пахне солодко ніжна трава.
Я згадав фіолетовий вечір:
Впало сонце за синій Трубіж,
Мою радість обняв я за плечі,
І злились ми в коханні тісніш.
Надихали п`янкі поцілунки
Солов`ї у садах звідусіль,
Найсолодшим для нас подарунком
Був медово-чаруючий біль.
По-жіночому лагідна ласка
В заметілі вишневій весни.
Ти — моя найпрекрасніша казка,
Що таємно приходиш у сни.
Як давно це було. Відчуваю:
Стан пульсує звабливо-стрункий,
А про зірку, що вічно кохаю,
Нагадали “Залізні рядки”.
25.08.1998 р.
КОРОЛІВНО МОЯ
Над шовками лугів Подніпров`я
Білим пухом хмаринка пливе.
Променить синій простір любов`ю —
Там моя королівна живе.
Приспів
Королівно моя синьоока,
Тільки оком в мій бік поведи,
Я втрачаю і розум, і спокій,
І мене, куди хочеш, веди.
Мене звабили плечі смагляві
У вишневім саду на Дніпрі.
Та у місячнім сяйві ласкавім,
Знаю, інший стояв до зорі.
Хвиля котиться берегом голим...
Що любив тебе вірно — прости.
Бо вишневі сади вже ніколи,
Нам ніколи не будуть цвісти.
13.03.2000 р.
СОНЕЧКО
Я тебе зустрів в годину божу,
Ти для мене сяєш, мов колись.
Уявити я собі не можу,
Щоб стежини наші розійшлись.
Твій Остер – чарівне Придесення,
Це найкраще місто на Десні.
Сонечко моє, душа пісенна,
Зорями блискоче навесні.
Приспів
Аби тебе я не зустрів,
На світі білому не жив.
Світить боже сонечко,
Світить і не кінчить.
Попаде в віконечко
І мені промінчик.
Сонечко, моє ласкаве сонце,
За холодну хмару не зайди.
Я до тебе йду: чи, може, сон це –
Геть когось там іншого сліди.
Я прошу у Бога у Всевишнього:
Так подай, вже скільки буде сил,
Щоб світило сонечко над вишнею
І завжди був чистим небосхил.
02.11.97
ПАНІ ТАМІЛА
Де гаснуть зорі в голубім світанні
І синя хвиля грає на Десні,
Там мені зустрілась юна пані
І полонила серце навесні.
Та дівчина з блакитними очима,
Яка для мене диво у світах,
Легіня з могутніми плечима
Ще зустрічала в синіх вечорах.
Приспів
Пані Таміла, Таміла,
Зоряна квітка з роси.
Пані Тамілу, Тамілу,
Пісне, на крилах неси.
Я покохав тебе — солодка муко,
Моя любове — зірка вдалині.
Милувала іншого, та руку
І серце віддала навік мені.
Всі сумніви у нашому коханні
Тоді ураз розвіялись, як дим,
І з тих пір моя чарівна пані
Запанувала в серці у моїм.
25.06.1998 р.
ПЕРЕД ПОРТРЕТОМ ДРУЖИНИ
Хто тебе таку красиву вигадав?
В сяйві зір милішої нема.
Я пливу до тебе білим лебедем,
Доки не підкралася зима.
А зима заплуталася в срібло
Літ солодких з першої весни.
Спалахнуло в серці щастя світло —
Народились красені-сини.
Берегине, Ладо моя, Ладонько!
Ти така, як тисячі жінок.
Та, мабуть, тебе, кохану, вигадав
Лиш для мене, лиш для мене Бог.
9.09.2001 р.
ДРУЖИНІ ТАМІЛІ
Ще спалахне в ясній обнові
Твій образ чистий і дзвінкий,
Свіча вселюдської любові
Тобі горітиме віки.
17.09.2001 р.
ОЙ, НЕ РІЖ КОСУ
Ганнусі Журбі, дивлячись на її світлину,
уміщену в газеті «Голос України»
за 10 червня 2000 року в рубриці
«Фото з конверта»
(«Ой, не ріж косу…»)
В таємнім погляді очей
Красі твоїй молюся:
Коса тече через плече плече
У звабної Ганнусі.
Лягла коса, лягла краса
Тобі на груди пишні,
Заграла кольором роса,
І посміхнулись вишні.
Приспів
Ой, не ріж косу,
Не губи красу,
Дівчинонько мила.
Я люблю тебе,
Покохай мене,
Як раніш любила.
Покохай мене,
Я люблю тебе,
Мила і кохана,
Як було раніш...
Ой, косу не ріж,
Буде в серці рана.
Взяли в полон твою красу,
Мов зірку променисту.
Тоді відрізала косу,
Розкидала намисто.
Дзвенить історія проста,
Куди не оглянуся.
Коса вже знову відроста
В чарівної Ганнусі.
12.07.2001
ЗИМОВА ВИШНЯ
Мигтять сніжинки, за вікном –
Світанок синій,
І все помічено сріблом –
Суцільний іній.
В зимові шати одяглись
Дерева пишні,
Але вони мені здались:
Травневі вишні.
Ми зачаровані навік,
На все готові,
Я палко п’ю вишневий сік
Із уст медових.
Метнув на вишню вітерець
Очиці бистрі –
Сипнули враз за комірець
Колючі іскри.
Ти вся у білих пелюстках,
Свята і грішна,
Така солодка і гірка
Зимова вишня.
28.10.1997
ТАЛІЯ
Небо в зорях. З тобою на балі я
У шаленому танці кружляв,
Обнімав тебе міцно за талію
І на вухо щось ніжно шептав.
Моє серце закохане мліє —
Понесла нас одна течія.
Ти шепочеш: “Хай небо темніє —
Відтепер я навіки твоя”.
Приспів
Талія, талія, талія —В твоїх юних очах блискавиці
Щасливішого вальсу нема —
Під рукою гнучка твоя талія
Моє серце в полоні трима.
Талія, талія, талія...
Юна, горда, красуне моя,
Ти моя недосяжна Наталія,
Твоє личко любов`ю сія…
Зорі сиплють веселим вогнем,
І палають коханням зіниці,
Ніжним станом ти вабиш мене.
Ми у вихорі вальсу, і далі я
Тебе в танці нестримно веду,
Відчуваю в руках твою талію,
Пригортаю тебе — молоду.
15.01.1997 р.
ЗОРЯНИЙ ПОРТРЕТ
ЗініЗоряний портрет моєї мрії
Засвітився сонцем на стіні:
Чорні очі, брови, довгі вії
У душі запалюють вогні.
Вилита циганка… Кастаньєти…
Вирувала в танці з юних літ.
І бряжчали золоті монети,
Як плечима потрясала світ.
Приспів
Циганка, циганка, циганка –
Казкове кохання моє,
Моя загадкова коханка,
З якою любов настає.
А на серці мітина глибока,
Що несе любові течія...
Де ти, моя доле чорноока,
Де любов омріяна моя?
Сталося, що інший у зеніті
Зупинив любові дивний лет...
А для мене, як ведеться в світі,
Залишився зоряний портрет.
23.03.2007
В ПЕРЕДЧУТТІ
Ще спить земля в передчутті весни,
Запахли вишні в синій заметілі,
А ми, від щастя ніби навісні,
Цілуємось, засніжені і білі.
Приспів
В передчутті — тужлива пісня.
Чому весна прийшла так пізно,
Чому в таку ясну годину
Співаєм пісню лебедину?
Пливуть хвилини золоті
В щасливому передчутті,
Що розцвіте весна для нас
І зазвучить веселий вальс.
В саду вишневім бачились не раз,
В передчутті — мов стрілися ми знову,
І знову нам звучить останній вальс —
Кохання юного безгрішна мова.
Навіки наші стежки розійшлись,
В передчутті — вишневий цвіт на згадку.
Згадаймо, як кохалися колись,
Поставимо над «і» останню крапку.
Зима 1999 р.
ЛЕБІДОНЬКА
Як вишенька, дівчаточко манірне,
Таке чудове ніжне зірченя.
Від неї лист: «Я вас люблю безмірно».
«Якесь гидке, – подумав, – каченя».
Перед вікном розчахнута грозою
Маленька вишня, зламане гілля,
Обчухрана, умита вся сльозою,
Як те гидке із казки каченя.
І раптом забуяла біла вишня,
Як в небі світанковому зоря:
Не каченя гидке – лебідка вийшла,
І спалахнула молодість моя.
В саду вишневім сонячна криниця,
Де кришталем видзвонює вода.
Переді мною чиста лебедиця –
Вся білосніжна, горда, молода.
Я стану, мила, стану на коліна,
Щоб сльози твої більше не лились.
Скажи мені, лебідонько невинна,
Що ти мене кохаєш, як колись.
18.07.1997
СВІТЛАНА
Ламай черемху у росі і силі,
Коли духмяним полум’ям горить,
Люби дівчину в юності красивій,
Коли від щастя вся вона тремтить.
Приспів
Світлана, Світлана, Світлана –
Квітка в зорі росяній,
Ти люба моя і кохана,
Серце любов’ю зігрій.
Любились ми, не знала я зарані,
Що стане так – прости любов свою:
В сімнадцять літ в блакитному світанні
Коханий мій взяв молодість мою.
Дим черемшини в білому цвітінні
Наповнив ароматом синій гай.
Черемхи голос в божому велінні:
- Мій час настав – ламай мене, ламай!
31.05.97
БДЖІЛКА
ОленціУ чистих росах на світанку
Квітує маєво садів.
Політ бджолиний синім ранком
Вишневий сад заполонив.
А бджоли, сповнені нектаром,
Несуть кохання чарівне.
Зненацька ти, як бджілка жалом,
Безжально вжалила мене.
Приспів
Нектар кохання, нектар кохання –
Рожеві квіти дзвінких пісень.
Весняна бджілка – зачарування –
Нектар кохання в серця несе.
Ужалюй, бджілонько, ужалюй,
За очі сірі все стерплю.
Кохай мене без краплі жалю,
Палка любов не зна жалю.
Вже сонце хилиться за обрій,
Дзюмкоче бджілка золота.
Такий у бджілки погляд добрий,
Такі розкохані уста.
25.11.2006
АЛЛА
Аллі КудлайГорлицею сад зачарувала, –
Де коханням повняться плоди.
Задзвеніла дивна пісня Алли,
Мов струмок джерельної води.
Сад вишневий піснею любові
До Мадонни пригортає цвіт,
Сяють очі – зіроньки медові
І бентежать чоловічий рід.
Приспів
Алла, Алла, Алла, Алла
Заворожує усіх,
Вся коханням запалала –
Жінку цю любить не гріх.
Що б у світі не бувало,
Лине пісня чарівна –
Україна заспівала
Її голосом сповна.
Все життя я йшов до ідеалу
І плекав і пісню, і любов,
Та побачив незрівнянну Аллу,
Ніби скарб чарівний я знайшов.
Вдячний долі, що зустрів я Аллу,
Коли вишня пишно розцвіла,
Що не вийшла ще за генерала
І мені надію подала.
12.04.2006
«ДОБРОГО РАНКУ, КОХАНА»
Так написав на асфальті закоханий
юнак перед будинком випускниці
Семиполківської школи 2006 року
Поляновської Альони.
Це треба ж так її кохати –
Із божевіллям на межі,
Щоб на асфальті карбувати
Безсмертні літери душі.
А скільки сонячних світанків
У синіх спалахах роси
Вони стрічали аж до ранку
В обіймах юної краси.
Приспів
«Доброго ранку, кохана,
Пісне моя чарівна...»
Сяє у гронах кохання
Келих ігристий вина.
Рясніють зоряні малюнки,
Коли хвилюються жита.
Солодкі перші поцілунки,
А далі, може, гіркота.
У солов’їному світанні
Лунає пісня знов і знов:
Як зберегти таке кохання?
Як зберегти таку любов?
17.06.2006
ПРИЧАЛ
Чорні брови — птахи легкокрилі —
В синє небо коханням знялись,
А коліна, як лебеді білі,
В різні боки в ту мить розійшлись.
Наче пісня, любов наша грішна
Плине ген без кінця і начал.
Молоком обливалася вишня,
Як я йшов на кохання причал.
Приспів
Причал, причал — любові шал
У трелях солов’їних.
В житті кохання є причал
У кожного мужчини.
Цвіт вишневий вже сплив за водою,
Де у зорях я милу стрічав.
Пам’ятаю її молодою,
Коли звала мене на причал.
Моє щастя, мов світ, неозоре,
Я і досі не вірю очам,
Як у небі гойдалися зорі,
І хитався кохання причал.
27.12.2005 р.
ПОРЯТУЙ МЕНЕ
Порятуй мене, порятуй,
Пожалій моє серце розбите,
Коли вишні киплять у цвіту
І коханням усе оповите.
Обійми мене, закрути,
Щоб не знала в житті я спокою,
Куди хочеш мене веди,
Бо я дихаю тільки тобою.
Я давно вже на світі сама,
І здається, живу, ніби в фільмах.
В мене іншого щастя нема,
Як в твоїх затремтіти обіймах.
Порятуй мене, порятуй,
Пожалій моє серце розбите.
Подивися, як вишні цвітуть
Білим полум’ям несамовито.
04.12.2005
ЛИСТИ М.М.КОЦЮБИНСЬКОГО
ДО КОХАНОЇ
Любов Михайла Коцюбинського до
Олександри Аплаксіної вилилась у сотні
листів про взаємне ніжне кохання...
На обрії блискавки сині
ЦВІТ ЯБЛУНІ спалюють знов.
Тому, мабуть, КОНІ НЕ ВИННІ,
Що в світі панує любов.
Вже крадеться осінь похмура,
Та квітне листами весна,
Бо в серці Аплаксіна Шура –
Любові його таїна.
Приспів
Аплаксіна, Аплаксіна,
Кохання зорепад…
Листів, як Богом наслано, –
Зірковий листопад.
Аплаксіна, Аплаксіна,
Листи, листи, листи…
Коханням сяють царственно,
Як зірки золоті.
Листи, мов метелиця біла,
Що вітер любові жене,
І в кожному «Шурочко мила,
Кохання моє чарівне».
А золото листя востаннє
Кружляє у вальсі, немов
Нагадує ніжне кохання –
До Шурочки вічну любов.
28.09.2005
ЗЕЛЕНИЙ ВАЛЬС КОХАННЯ
Анатолію та Ані Степанцям
Закружляли у вальсі гаї,
Коли обрій зорею займався.
В ніжні очі блакитні твої
Я безтямно тоді закохався.
А планета зелена гула
І кружляла у вальсі найкращім.
Ти лісами мене повела
У любові незвідані хащі.
Приспів
Зелений вальс, зелений вальс,
Зелений вальс кохання…
Зелений вальс звучить для нас
До самого світання.
Зелений вальс, зелений вальс
Любов’ю серце лащить...
Зелений вальс завихрив нас
В свої чаклунські хащі.
Закрутились у вальсі гаї,
Як берізки за руки взялися...
Та замовкли ураз солов’ї,
Бо хтось інший до тебе тулився.
Кружеляють у вальсі ліси
В океані зеленого щастя.
Я щасливий, що в сяйві краси
Зміг в казкові поринути хащі.
23.07.2008
КАЗКОВЕ ДИТИНСТВО
Уже каштани засвітили свічі
У надвечір’ї мрійної пори –
Я стрів тебе і подививсь у вічі,
І пригадались ігри дітвори...
«У тата й маму» чарівна забава
В дитинстві хвилювала над усе.
У грі веселій ти була за маму,
Дитині-ляльці був я татусем.
Приспів
Дитинство, дитинство, як небо безкрає,
На щастя і долю зірками дзвенить.
Та більшого щастя на світі немає –
В казкове дитинство вернутись на мить.
Літа пливуть блакитними шляхами,
Спадає цвіт на тихі спориші.
І знову ти, немов колишня мама,
Спалахуєш у зболеній душі.
Давно для щастя зникли телеграми,
В старих садах замовкли солов’ї...
Казкова гра дитинства «в тата й маму»
Не розцвіла для нової сім’ї.
26.09.2009
ПРИНАДИ
Гримлять оркестри на естрадах,
А ми в коханні – як вогонь…
Твої спокусливі принади
Лягли в теплінь моїх долонь.
Для щастя нам нема завади –
Ти ніжно тулишся до скронь,
Аби свої тугі принади
Покласти в глиб моїх долонь.
Приспів
А принади, принади, принади –
Це дівочої цноти краса.
Доки милий в коханні не зрадив,
Вони дивляться у небеса.
А принади, принади, принади
Випинаються із декольте.
Кожну мить я їх бачити радий,
Ніби сонце, як світ, золоте.
Несеш свої принади містом,
Вони хитаються улад…
Навкруг спиняються таксисти
Торкнутись оком до принад.
Два сонця світяться для знади
Мужчин у колі милих дам…
Я зацілую ці принади,
Я їх нікому не віддам.
18.11.11
ЄДИНА
Моя любов у вільнім леті
Пливе на мудрі голоси,
Шукає долю на планеті,
Як зірку щастя у росі.
Майнула сонячна хвилина –
Прекрасна мить на всі часи,
Коли я стрів тебе – єдину –
У сяйві дивної краси.
Приспів
Стрічав тебе у синьому світанні –
Красиву пані в сяйві молитов…
Для мене ти – єдина і остання
Моя любов, моя любов.
Кохання наше неозоре,
Бо сам Господь нас повінчав…
Твої спокуси, ніби зорі,
Звабливо сяють ув очах.
Лунає пісня солов’їна
Десь у вишневому саду…
Тебе, кохану і єдину,
У цвіті вишень я знайду.
18.12.11
МАДОННА
Наталії БагмутНад обрієм рожевого бездоння
У виблисках грайливої ріки
Твоя зоря зійшла, моя Мадонно,
Піснями задзвеніла на віки.
Приспів
Мадонна, Мадонна, Мадонна
Веселкою в небі сія.
Любов моя вірності повна
До тебе, мадонно моя.
Палкі пісні, як доля, неповторні
У сяєві ігристого вина…
Калиною розквітла ти, Мадонно,
Мов квітка України запашна.
Твої пісні – симфонії небесні –
Лебідкою злітають у блакить.
Твоя душа – прелюдія чудесна –
Закохано в мелодіях звучить.
01.02.2011
ЛІРИЧНЕ
Вже Десна хвилюється незвично
В тихих водах близько берегів –
Я тебе, красиву і ліричну,
Тільки-но побачив – полюбив.
Спалахнула в небі зірка синя,
Мов кохання наше ув імлі…
Ти для мене осяйна Богиня,
Мов троянда на святій землі.
Приспів
А Десна, а Десна, а Десна
П’є проміння блакитного неба,
В моїм серці розквітла весна –
Мені більшого щастя не треба.
Погляд твій ласкаво-кароокий –
Полюбив його я в добрий час.
Вперше я угледів тебе з боку,
Хочеться побачити й анфас.
По Десні пливуть тумани сині
І мою бентежать сивину…
Я тебе – ліричну і красиву -
Все ж до серця якось пригорну.
15.12.11
ПОДИХ ТІЛА
Це щастя ангел нам приніс:
Я зрозумів, як ти хотіла,
Щоб я міцніш тебе притис –
І ми відчули подих тіла.
А ти блаженство чарівне
Любов’ю ніжно воскресила:
Волієш ближче до мене,
Щоб нам відчути подих тіла.
Приспів
У ніжних трелях солов’ї,
У їх піснях – любові сила…
А груди повнії твої
Коханням горнуться до тіла.
Моя кохана – зорецвіт,
Я до зорі здіймаю крила,
Щоби піднять тебе в політ,
Відчути знов кохання тіла.
Пливуть безпам’ятно літа,
І ти, така красива й мила,
Тепер краплиночку не та…
Я пам’ятаю твоє тіло.
Бажаю так: “З роси й води”,
Щоб все погане заніміло…
У серці лишиться завжди
Твоє туге красиве тіло.
29.04.12
ОБЕРЕМОК ЛЮБОВІ
Ніби диво – цілий оберемок
Слів зіркових для пісень приніс.
Як у небі зорі всі зберемо,
Буде оберемок – цілий віз.
Я до тебе йду в ясній обнові
З оберемком зір, немов у сні…
Оберемок вірної любові
Я несу коханій навесні.
Приспів
Я з дівчатами стрівся гарненькими,
Іще був кучерявий такий.
Я дівчат цілував оберемками –
Сміх услід розлягався дзвінкий.
Покохались ми на ріднім слові,
Теплих почуттів не відібрать…
Хочу я для першої любові
Квітів оберемок дарувать.
З квітами та ясною зорею
Стану я на милої поріг.
Ніжної любові оберемок
Покладу уклінно їй до ніг.
10.03.12
ФЛОКСИНКА
Біла флосинка у маєві літа
Серце моє чистотою торка…
Дівчино мила, любов’ю зігріта,
Ти наймиліша для мене така.
У буйноцвіті ранковому квітів,
Де розцвіта ідеал красоти…
Я покохав тебе, кращу у світі,
Люба флоксинка, як зоренька ти.
Приспів
Біла флоксиночка, біла, біла,Росяні ранки тримають в полоні
Ніжна, красива і урочиста.
Люба, кохана і мила, мила,
Ніби ангел небесний, пречиста.
Серце моє, як інші серця.
Білу флоксинку беру у долоні
І пригортаю до свого лиця.
Я у чеканні небесного дива,
Небо над нами сія голобе…
Мов перед Богом: «Яка ти красива…
Як я безмежно кохаю тебе”.
18.08.13
МОЯ ВЕСНА
В небі білі плавають хмарини,
А земля в чеканні на весну…
У блакиті юрми журавлині
Повертають в рідну сторону.
Зникли всі турботи і печалі,
Я забув про давню сивину…
Очі сірі чарівної кралі
У душі пробуджують весну.
Приспів
Мов журавлів ключі високі,А хустина біла, мов хмарина,
Лунає пісня-дивина…
Моя любове сіроока,
Моя весна, моя весна.
Огорнула жінку чарівну,
Що сяйнула сірими очима,
Нагадавши враз мені весну.
Сіроока юна українка
Зустріча весняну благодать…
Як хотів би бути, як хустинка,
Її плечі ніжні обнімать.
19.03.2013
ЮЛЕЧКА
Я з Юлями знайомствами багатий,
Та є одна, і в тому тільки суть,
Я не про ту, що іменем крилата…
Це Юлечка – красуня із красунь.
Дівчино люба, серцю милування,
Вишневим цвітом гроно виграє…
А солов’ї співають про кохання,
І кличуть юнку в маєво своє.
Приспів
А Юля, а Юля, а Юлечка –А Юлечка, мов квітка, молоденька,
Постава незмінно струнка,
Моя сіроока красунечка,
Зостанешся в пісні така.
У розквіті не спиниться й на мить.
Поставою красива і гарненька…
Люблю її, та гріх мені любить.
Як стане принц враз поруч із тобою
У сяйві яблуневих верховіть,
Скажу йому з палючою жагою,
Щоб міг тебе, як я тебе, любить.
30.11.13
У БЕРЕЗІ
Ми з тобою зустрілись у березі,
Розпускалися ніжні бруньки…
День жіночий – день Восьмого березня –
Повінчав нас тоді на віки.
Ми серцями, коханням зігрітими,
Припадаєм на рідний поріг,
А серця засвітилися квітами,
Пелюстками упали до ніг.
Приспів
А березень, а березень –Під склепіння блакитного простору
Кохання течія…
У березі, у березі
Живе любов моя.
У березні, у березні
З кохання охмелів…
У березі, у березі
Тебе я полюбив.
Вічна пара знялась голубів…
Полюбив цю дівчину… О, Господи!..
Так нікого в житті не любив.
На рушник ми наступим у березні –
Зануртує березовий сік…
Дай Бог кожному стріти у березі
Свою долю кохану навік.
22.01.13
А СНІГ ІДЕ
З неба хуртовина снігом сіє,
Валить кучугури на поля.
Білий світ в полоні буревію
Україна стримує моя.
Ще земля не бачила такого –
Засніжило небо голубе.
В сніговії вихору крутого
Прагну я зустрінути тебе.
Приспів
А сніг мете, а сніг іде,
А сніг кругом порошить.
Моя кохана, де ти, де?
Прилинь, моя хороша.
Снігопадом нагорнуло гори
Дивно, ніби березень – зима…
Ти, мабуть, потрапила в затори,
Бо тебе давно нема, нема.
У коханні зернами засіймо
Поле щастя і любові днів,
Щоб упала ти в мої обійми
Із полону крижаних снігів.
26.03.13
ТАРАСОВЕ КОХАННЯ
Пливуть століття в зоряному часі –
Аби себе ніяк не розгубить…
Як солодко для юного Тараса
Оксанку чистим серцем полюбить.
А Прометей завжди на злеті звершень –
Закоханим не раз бував роки…
Та лиш Оксана – це кохання перше –
В поезії зосталась на віки.
Приспів
У синім небі хмарка тане,
Зникає вся – мов не була…
Ой, як же хочеться Титану
В сім’ї жіночого тепла.
В коханні він не звідав щастя,
Йому не стрілась та, одна,
З якою став би на причастя…
Така історія сумна.
Після фортів він закохався знову,
Любові пісня линула згори,
В акторку молоденьку Піунову,
Відмовила поету... мов, старий.
Та спалахнула зіркою Ликера,
Горів у щасті стати до вінця…
Насправді – засвітилася химера –
Затихла вічна пісня для співця.
13.10.13
МОЯ ЗОРЯ
НаденьціГляну ледь – і серце молодіє –
Будь звичайний день календаря…
Я собою більш не володію,
Як мені не стрінеться зоря.
Ти не маєш спокою нітрохи
У турботі про свою сім’ю:
На плечах тримаєш всю епоху,
З нею любу зореньку свою.
Приспів
Надіє, Надіє, Надіє,В сяєві і врода, і принади,
Над нами шатро голубе…
Душа, мов зоря, молодіє,
Як тільки убачу тебе.
Ти вся у домашніх кайданах,
Коли не належиш собі…
А серце нуртує з Майданом –
За волю, за честь в боротьбі.
Обмине либонь тебе юдоль…
Ти ідеш на грізні барикади –
Врятувати сотні тисяч доль.
Кров’ю брали у війну висотки –
Взяти їх, бувало, неспроста…
Б’ється щире серце патріотки,
Коли з бою взята висота.
10.05.14
ОСІНЬ
Вже скоро дмухати в долоні,
Береться кригою вода,
А осінь в золотій короні
Таємно теплі дні скрада.
Та як погода не закрутить,
Як не дошкулить буревій,
Мене в мороз зігріє лютий
Твій синій вогник із-під вій.
7.10.2001
НА ПОРТРЕТІ В ІНТЕРНЕТІ
Дивлячись на світлину Уляни Маляр,
розміщену в інтернеті.
“Хто тебе таку красиву вигадав?” —
Як молитву шепочу щомить...
А майнеш красою з інтервидива,
Я гублюсь, не знаю, що робить?
Ти уся як росяний світанок,
Що зоря над обрієм бринить...
Закохавсь я в чародійний ранок,
І не знаю, що мені робить.
Приспів
Уляна, Уляна, Уляна —
Чорнії брови врозліт...
Кохана, кохана, кохана —
Омріяна в безлічі літ.
Очей твоїх утаєна каринка
У світ кохання прагне заманить...
Вишневі губи — зваба українки —
Цілує хтось...А що мені робить?
А погляд твій у сяєві жіночім
З волоссям пишним душу полонить...
На груди зір — і серце враз тріпоче,
І я не знаю, що мені робить.
18.01.2014
БОГИНЯ
Уляні Маляр
«Мне бы только глядеть на тебя»
- С. Єсенін
Красивіших жінок я не бачив –
Серце розхвильоване болить,
Лусне від кохання і заплаче,
Як тебе не вбачу ще за мить.
У вокалі божество з екрана,
Що, мовляв, кохаю лиш тебе –
Серце розцвіло моє, кохана…
Пісня ж ця зовсім не про мене.
Приспів
Мені щастя більшого не треба,
Бо краса твоя радість несе –
Тільки б міг я дивитись на тебе,
Аби бачить тебе лиш і … все!
Ще мене голубить простір синій
І ласкає небо голубе,
Та миліш за все моя Богиня…
Я дивлюся тільки на тебе.
Знаю певно – іншого кохаєш,
Щоб росли і доньки, і сини…
А для мене діамантом сяєш
Першої величини.
26.01.14
КОРОЛЕВА
До портрета Уляни МалярНе можна дивитись на тебе спокійно –
Спокуси жіночі з грудей до лиця…
Ти надто вродлива, і в цьому не винна,
Мужчин всіх хвилюєш без краю й кінця.
Я дякую долю із міста про лева,
Що стрівся з красою з води і роси.
Дозволь заявити: «Моя королево,
Ти серця мого королева краси».
Приспів
В обрій опоясана планета
На світанку синьої роси…
Ти для мене, для душі поета –
Королева дивної краси.
Я тебе уперше помітив з екрану –
Краса полонила, що дихать боюсь.
Цвіте королева, безмежно кохана,
На котру щорань, як на Бога, молюсь.
Злетять, мов лелеки, роки за роками,
І це вже, мабуть, на останній путі…
Моя королева, як сонце над нами,
Завжди буде гордо красою світить.
22.03.14
УСМІШКА ДЖОКОНДИ
Дивлячись на світлину
Ірини Лисенко із Калити.
- По суті
“А я одно видел: вы – Джиоконда,
которую надо украсть.
- В. Маяковський
Я не з тих, кого вважають гордим
І кому співають солов’ї…
Твоє фото – усмішка Джоконди,
Видно, ще миліша за її.
До берези притулилась ніжно –
Досконалість у красі сама…
Наяву твої спокуси пишні,
Певно, що зведуть мене з ума.
Приспів
Знаменита усмішка Джоконди
Засіяла у безлічі літ…
Україночки усмішка горда
Перевершила зоряний світ.
Я в поетів вічному полоні,
Поклик правди їх в життя несу…
Відчуваю я твої долоні
Й Мони Лізи усмішки красу.
Я напевне міг би тебе вкрасти,
Закружлять у веселковий світ,
Щоб не був обтяжений багатством
Вже солідних, як на мене, літ.
11.11.13
СЕРПИК
Сріблястого місяця серпик
У небі вечірнім завис...
А зорі медового серпня
Закохано падають вниз.
Летять із небесного раю
До нас, в солов’їні краї.
Не бійся – тебе я спіймаю
В розкрилені руки свої.
12.10.2005
ОЧІ МЕДОВІ
Як молоком обливалися вишні
І шаленіли в садах солов’ї,
Ми на світанку, щасливі і грішні,
Знову пісні заспівали свої.
Ти обнімав мене в щирій любові,
Мов королеву, мене цілував,
«Очі твої, – ти казав, – як медові», –
І поцілунками їх покривав.
Приспів
Очі медові, очі медові,
Ви для кохання, ви для любові.
Кличе коханий мене під вишню:
«Ти така гарна, ти така пишна...».
Пишна я, пишна, пишна і дивна,
Я у коханні, мов королівна.
Ти мене пестиш в щирій любові
За очі гарні, очі медові.
Очі медові, з медового трунку,
Губи солодкі, як ранок в росі, –
Все для кохання, для поцілунку,
Щоб ти купався в жіночій красі.
Я до безтями тебе покохала,
Тільки з тобою пізнала я рай.
Ти мого серця став генералом,
Я – твоя доля, любий мій, знай.
15.03.2006
БАТЬКІВ САД
«Незадаром мне мигнули очи».С. Єсенін.
Посадив батько сад яблуневий,
Для гостини поставив столи,
Щоб наповнити штоф кришталевий,
Щоб сусіди і друзі були.
Прокидається ранок рожевий
В час дзвінкий солов’їних рулад.
Манить пишністю цвіт яблуневий
І запрошує в батьківський сад.
Приспів
А в саду яблуневім статечна сім’я
Зустрічає гостей вельми радо.
Серед рідних сердець там кохана моя –
Діамант яблуневого саду.
В білих кучерях хвиля висока
Ароматом медовим цвіла.
Підморгнула мені синьоока,
Що в сусіднім садочку була.
Моє серце щемить і понині –
Потемнішав ураз небосхил:
Та, що вабила кольором синім,
Ще не сіла за батьківський стіл.
22.07.1998
БЕРЕЗОВИЙ СІК
Навесні ніжно квітне земля
І дерева нуртують у брості.
Білокора красуня моя
Сяє сонячно у високості.
Клекотять таємниці земні,
Тихо капають срібні краплини.
Сік березовий — диво землі —
П`ю з тобою, чарівна дівчино.
Приспів
Березовий сік, березовий сік —
Берізка під небом високим.
Тебе, мов берізку, кохатиму вік,
Любовним наповнену соком.
Срібнодзвінний березовий сік —
Кришталеві, божественні сльози.
Покохав тебе, люба, навік,
На життєвій зустрівши дорозі.
І душа засіяла сповна —
Ти для мене — до щастя віконце,
Як берізка оця чарівна,
В золотому орнаменті сонця.
6.04.1998
ТРИПТИХ ПРО ДОНЬОК СОФІЇ
В сімейному храмі Софія
Веде нас до мудрих основ:
Де віра — там сяє надія,
З надією квітне любов.
Де зорі пульсують космічні,
Планети пливуть до обнов,
А з ними лишаються вічні
Надія, і Віра, й Любов.
Чарівні три доньки Богині
На лоні розкішних ланів
Красою у ніжнім тремтінні
Закоханих будять від снів.
ВІРА
Коли в душі зникає віра, Нема снаги на світі жить.
Коли із серця зникла Віра,
Кого ж мені тоді любить?
Приспів
А Віра — як чистеє небо,
А Віра — дзвінка, мов блакить.
Нічого на світі не треба —
Тебе лиш єдину любить.
Мені красуня стрілась Віра,
І я відчув кохання знов,
І спалахнула раптом віра
В ясну надію і любов.
Коли наляже осінь сіра,
Згадаю молодості мить.
В моїй душі палає віра —
Тебе одну повік любить.
НАДІЯ
Промайнули літа молодії У чеканні красуні Надії.
Поки вишенька ця підростала,
Голова моя білою стала.
Приспів
О, Надіє, Надіє, Надіє,
Що з моєю надією дієш?
Дай мені хоч останню надію
Полетіти в літа молодії.
Наливається соками вишня,
Рум`яніє, зробилася пишна.
До зорі, що далеко зоріє,
Доторкнутись немає надії.
Облетіли давно пелюсточки,
Де сини наші, де наші дочки?
Та молюсь на останню надію,
Щоб відчути, що я молодію.
ЛЮБОВ
А любов — коли вдвох на вершині Небеса відчуваємо сині,
Що було, ми повторимо знов —
Це любов, це любов, це любов.
А любов — як рушник вишиваний
Простеляють під ноги коханим.
Що було, не повториться знов —
Це любов, це любов, це любов.
А любов — коли мила і ніжна
Постіль стеле на двох білосніжну.
Що було, хай повториться знов —
Це любов, це любов, це любов.
А любов — коли в ніч солов`їну
Вже закохані бавлять дитину.
Що було, хай повториться знов —
Це любов, це любов, це любов.
30.01.2001
АКРОВІРШ
Обережно спускається хмара,
Буде дощ під крилом темноти…
Нас не візьме ніяка примара,
І зі мною завжди будеш ти.
Ми навіки беремось за руки,
А над нами блакитні мости.
Юність наша не знає розлуки,
Ти для мене взірець красоти.
“И” міняю на з крапкою “І”,
Сонце сяє, як наша любов.
Навесні голосні солов’ї
Україну наповнюють знов.
Цілування – це наше кохання,
І я буду, як сон, пам’ятать:
Любування – навік сподівання,
У цілунках свята благодать.
Юне серце у щасті палає,
Ми в любові – з роси і води.
Огортає кохання безкрає
Ясне небо і нас назавжди.
16.07.13
ПОЧУТТЯ ЛІКТЯ
Раніше мірку лаштував,
Як повелось, до свого ліктя…
Я, помиляючись, не знав -
Все треба мірять на століття.
Своїй любові завинив,
Тому готов кусати лікті,
Мене ледь сором не спалив…
Все треба мірять на століття.
Приспів
А кохана моя люба кралечка,
Закохався в тебе я до ліктя…
В добрий час ще із раннього раночку
Полюбив я тебе на століття.
Я на колінах опинюсь,
Не буду повзати на ліктях,
У вірності моїй клянусь…
Все треба мірять на століття.
Вітрами буйними несе,
Та відчуваю ласку ліктя.
Коханій я віддам усе…
Все треба мірять на століття.
29.05.13
СЕРЕДИНА ЛІТА
Під небом високим середина літа
Плодами сади нагина.
У кожної долі, що сонцем зігріта,
Середина літа одна.
У серці моєму любов солов`їна,
Як пісня, і досі луна.
Середина літа завжди шаленіє
Настоєм любові вина.
Приспів
Середина літа, середина літа —
Кохання пора чарівна.
Моя ти єдина, як плід, соковита,
Всередині серця одна.
Ти поряд зі мною, мов книга розкрита,
Палають вишневі уста,
А плечі смагляві м`яким оксамитом
Нестримно бентежать літа.
Готовий читати я кожної миті
Ту книгу від ранку до сну.
В середині літа у липовім цвіті
Лиш тебе кохаю одну.
6.07.2002
ЗМОРШКИ
Угледів якось дівчину, як диво,
Рум’яні щічки – сяєво зорі…
А поряд жінка з поглядом красивим
І павутинням зморшок на чолі.
А зморшки непомітно закрадались:
Згадаєм сорок п’ятого весну,
Коли жінки у плуга запрягались,
Тягнули удовину борозну.
Приспів
А зморшки, а зморшки, а зморшки –
Зарубки людського життя,
Засмучені в полі волошки,
Що болем синіють в житах.
А зморшки, як рани на серці,
Якого вражає гроза…
Зі зморшок тоді в борозенці
Спливає тихенько сльоза.
Встають стіною гори буревію,
Зеленим граєм морщиться вода.
На тлі морської грізної стихії
Ти в сяєві морщинок молода.
А жінці в лад співати аллілуйя,
Що славить у цвітінні рідний край…
Твої морщинки ніжно зацілую,
Своїх красивих зморшок не ховай.
31.09.10
БЕЗ НАЗВИ
Це ж треба статися такому –
У солов’їну ніч в саду
Мені, зовсім немолодому,
Влюбитись в зовсім молоду.
І де воно таке береться…
Коли побачимось на мить,
У грудях серце палко б’ється –
Не знаю, що мені робить.
Приспів
Закохане серце не знайде спокою,
На ясній зорі воно в щасті тремтить.
З тобою, красивою і молодою,
Жадаю стрічатись щоднини, щомить.
А буйноцвіт добавить щему,
Якби усе було гаразд…
До цього часу з нею ще ми
Не цілувалися ні раз.
Мабуть, життя не в поцілунках,
А в тім, що станеться тоді,
Коли любов – красива юнка –
Плистиме сумно по воді.
16.09.12
СОЛОДКО І ГАРНО
Володі й ЗоїЧарівна ніч у зіроньках безхмарна,
До серця ще не тулиться біда,
А нам удвох так солодко і гарно,
І ми з тобою – нерозлийвода.
Літа квітують, наче сад, не марно
З медовим трунком на палких устах.
Нам кожну мить і солодко, і гарно –
Серця коханням ніжно огорта.
Снують в медових квітах бджоли вправно,
І мед пливе, як річка золота,
А нам, коханий, так з тобою гарно –
Безмежна ніч – солодка і свята.
В гріхах людина не живе безкарно,
За нами вже нащадків череда...
Хай Бог простить – нам солодко і гарно,
Хоч білий ти, а я ще молода.
03.07.2007
НАДВЕЧІР'Я
Вабить серце народне повір’я:
Чисті душі потраплять у рай.
Підкрадається вже надвечір’я –
Сонце котиться за небокрай.
Погасають сади білопінні
В загадкових жіночих очах.
У серпанку пейзажі осінні
Залишають безмежну печаль.
Приспів
Надвечір’я – осіння пора,
Жовте листя летить до порога.
Надійшла вже, мабуть, нам пора
Вирушати в далеку дорогу.
Довгу ниву долать довелося:
Хвилювались високі жита,
Та змарніло красиве волосся –
Нагадало про срібні літа.
Світлі душі наповнює віра –
Від краси не відвести очей...
Тільки нас золоте надвечір’я
Обережно торка за плече.
14.10.2008
САМОТНІСТЬ
Що було, те давно пролетіло,
Вітер хмари шалено жене.
Ароматом смаглявого тіла
Ти колись полонила мене.
В срібних росах удвох на світанку
Зустрічали ми спів солов`їв.
На колінах сиділа до ранку,
З губ твоїх сік рожевий я пив.
Розпашіла, жадана, чортиця,
Загадкова, весела, стрімка.
Відчайдушна, немов блискавиця,
І бентежна, отруйна, п`янка.
Я хотів би, як щастя, пронести
Наші зоряні юні літа.
Не повернуться втрачені весни,
Обірвалась струна золота.
Так ведеться на білому світі —
Тільки щастя на світі нема…
Лине птах в голубому зеніті,
Я один, я один, ти сама.
13.10.1997 р.
СПАСИБІ, СЕРДЕНЬКО, ЗА ВСЕ...
ДружиніСпасибі, серденько, за все,
Що ти в життя моє принесла,
Кохання наше над усе
Зв’язала житнім перевеслом.
Спасибі, мила, за любов,
Якій дала ти дужі крила.
І я повірив вкотре знов,
Що ти мене таки любила.
03.01.2008
Розділ «Майданний Гімн України»
МАЙДАННИЙ ГІМН УКРАЇНИ
Душу й тіло ми положим
За нашу свободу…
- із Гімну України.
Цей Гімн, мабуть, відчути серцем мушу,
Коли палав у шинах небосхил,
Як хлопці наші віддавали душі
І падали, як бракувало сил.
А на Грушевського усе горіло,
І снайпери стріляли кожну мить,
І падали щомить за тілом тіло,
Щоби в «Небесну сотню» відлетіть.
Приспів
Майдан перевірив на міцність
Громаду із Гімном в бою
За волю, за честь і за гідність.
У нашім ранковім краю.
А «Сотня» повік не загине,
Смертельних наповнена ран…
І звуки кривавого Гімну
Рожево лягли на Майдан.
Майданний бій за гідність і свободу,
Останній бій за волю і права…
Ми довели: козацького ми роду,
І маємо на це усі права.
Майдан стоїть, бо рано ще додому,
Готовий Україну боронить,
За волю встав від Сяну і до Дону,
Щоб рідну землю стійко захистить.
02.04.14
ПАМ’ЯТЬ
Настане час – і хмарою повисне
У блиску злив над вируванням площ,
І змиє бруд і нечисть ненависну
Наш благодатний ПОМАРАНЧУ дощ.
Доба мина, а пам’ять зостається –
В наметах революції – віки.
Ми там були – гучніше серце б’ється –
Ми збережемо правду на роки.
Приспів
А пам’ять, а пам’ять, а пам’ять
Повік сонце правди несе.
Зав’яжемо вузлик на пам’ять:
Україна для нас – над усе.
У пам’яті хрещатицькі намети –
У зоряний благословенний час.
Вже розставляють недруги лабета,
Щоб полонити й задушити нас.
А пам’ять нас трима в солодкій муці,
У трепеті, як свічка на воді.
Ми ідемо у вирі революцій
В майбутнє України – молоді.
03.10.2010
“НАС БАГАТО…”
Володимиру СизоненкуВід Чорного моря до сивих Карпат
Прилинув народ до столиці…
Плече до плеча за свободу стоять,
Братаються всі українці.
Могутньою хвилею воля пливе,
Горять помаранчем майдани.
Нас пращур далекий до правди зове —
Розбити неволі кайдани.
Приспів
Встала сила непоборна,
Подихом єдина.
Люд увесь до себе горне
“Наша Україна”.
Ці слова повік не згинуть:
Зараз нас багато,
Захистимо Україну, —
Нас не подолати!
Нам колір гарячий гартує серця —
Буремного часу прикмета.
Окрилена юність стоїть до кінця,
Хрещатик убравши в намети.
— За волю, за правди оранжевий знак! —
Потужно над Києвом лине.
Гримить над Майданом розкотисте “ТАК!”,
Як поклик живий України.
28.11.2004 р.
МАЙДАН
Олегу ЗапорожцюУ двадцять першому столітті
Народ прокинувсь, як вулкан.
Казково, зоряно, новітньо
Розцвів знаменами Майдан.
Приспів
Майдан, Майдан, святий Майдан
Гуде піснями гордо.
З колін піднявсь народ-титан
В могутньому акорді.
Майдан, Майдан, святий Майдан,
Що народився в муці.
Наш помаранчевий Майдан —
Це серце революції.
Прибій оранжевий високо
Людський хитає океан.
І вже здивовано Європа
Очима зирить на Майдан.
Народ благав святої долі.
І йшов крізь пекло катувань.
Століття нас вели до волі
І привели нас на Майдан.
25.01.2005
МАЙДАН–2
Пам'ять закарбовує все зримо:
Давній Помаранчевий Майдан,
Зраджений підступно невловимо
Тим, хто руки чистими тримав.
А Майдан сьогодні – це планета,
Там, де революція гуде,
В нього є зворушлива прикмета –
Плем’я піднялося молоде.
Приспів
А Майдан, а Майдан, а Майдан –
Це подих могутньої сили...
Хлюпнув на площу людей океан –
І націю враз воскресило.
А Майдан, а Майдан, а Майдан
Встав на захист свободи і честі.
Він розлився у Євромайдан
Європейськії гідності нести.
А Майдан сьогодні... Кров пролита –
«Беркут» владний б'є по голові...
Україна стала знаменита –
Площа на Майдані у крові.
А Майдан сьогодні – знатна «Йолка»,
Кров'ю розтривожені серця,
Барикади, виставлені з толком,
– Устояти мусим до кінця.
08.12.2013
МАЙДАН – ЦЕ ВІЧНА КАТЕГОРІЯ
Пливе Майданом суть історії,
Закарбувавшись навіки…
Майдан - це вічна категорія
На всі епохи і роки.
А наш Майдан, повірте слуху,
Земну планету облетів…
Високий злет людського духу
Серця людей заполонив.
Приспів
А Майдан, а Майдан,
наш хрещатський Майдан…
Ми на нього всім миром помолимось,
Аби рани усіх, хто тут був, громадян,
Рани серця відразу загоїлись.
Майдан тримає пісню довгу
В душі заграви дивний стан,
Коли в китайському Гонконгу
Розцвів хрещатицький Майдан.
Майдану світло не погасне
На континентах вже ніяк,
Майдан вполонить Площу Красну:
Дивись – історії маніак.
30.09.14
БЕРКУТ НА МАЙДАНІ
В природі беркут — хижа птиця,
Терзає жертву до крові,
Аби крові, як є, напиться...
Ці б'ють кийми по голові.
Ніхто б раніше не повірив,
Що homo sapiens такий...
Нещадних бачили ми звірів:
Так бить людей, то гріх тяжкий.
Приспів
Жахіттям охоплює "Беркут"
Квартали столиці нові...
Навколо все робиться мертвим,
Квадрати бруківки в крові.
Скажено розлючений "Беркут"
Кривавив людей на зорі...
Із пам'яті серця не стерти —
Упали малі і старі.
А хто з гори на бійню зирив,
Що на Майдані ллється кров...
Четверта рота беркут-звірів
До влади сплачує любов.
Зірки у небі — білі точки —
У чатуванні на порі...
Як на своїх беркут-синочків
Дивитись можуть матері?
30.11.2013
НАРОД УКРАЇНСЬКИЙ
Народ український розпростує плечі,
Народ український піднявся з колін,
Народ український — це дух молодечий
Козацької слави усіх поколінь.
Народ український зібрався Майданом,
Щоб волю і гідність свою захистить.
Такого не снилось Мазепі й Богдану...
А слава про них ген степами летить.
Приспів
Народе, вкраїнський народе,
Ти здавна витримуєш тиски,
Найкраща твоя нагорода,
Найвища, що ти український.
Народе, вкраїнський народе —
В дарунок солодкий гостинець,
Порядна людина всяк гордо
Похвалиться: я — українець.
Народ український вже випростав крила
І лине в безмежжя блакитних висот.
Народ український незламана сила,
Народ український — майданний народ.
Народ український ламає режими,
Цьому запорука наш Євромайдан.
Народ український шукає стежини,
Щоб краще жилося народу — всім нам.
01.02.2014
ОЛЕСЯ
Олеся Жуковська із Тернополя,
медсестра-волонтер, на Майдані
була тяжко поранена кулею снайпера,
та чудом вижила…
Коли в бою Грушевського гриміла,
І чорний дим здіймався, як гора,
Вона, мов птаха, на Майдан летіла
Із чистою душею – медсестра.
Майдан в диму – хтось допомогу кличе,
Вона біжить урятувать людей…
Раптово постріл – пада медсестричка,
І серце виривається з грудей.
Приспів
Олеся, Олеся, Олеся –
Пролита невинная кров.
Донька України Олеся –
Ти наша назавжди любов.
Олеся, Олеся, Олеся…
Ім’я героїні дзвенить.
Імення твоє в піднебесся,
Як слава, потужно летить.
Підступна куля снайпера – злодія
Влучила в шию, кров’ю залила,
Лишивши на життя слабку надію…
Та раптоньки Олеся ожила.
Попереду одруження, весілля,
Коханий бо, чекаючи, тремтить…
Ось-ось вона прилине в Тернопілля,
В обійми рідних щастям залетить.
23.02.14
НЕБЕСНА СОТНЯ
Жахна була майданна бійня,
Земля стогнала вся від ран,
Як снайпери людей прицільно
Вже мертвих клали на Майдан,
Як обрій в синьому світанні
Тоді весь шинами димів…
А душі вбитих на Майдані
Перетворились в голубів.
Приспів
Небесна сотня в битві не здалася,
Рожевим ранком обрій голубів…
Небесна сотня в небо піднялася,
Небесна сотня білих голубів.
Майдан повстав проти корупції
Під грізним гаслом: “Банду геть!”,
Грудьми прикривши революцію,
Хоробрі хлопці йшли на смерть.
Небесна сотня України
Лягла в серця в повічний час…
Запам’ятаєм до загину –
Вони загинули за нас.
26.02.14
СЛАВЕНЬ МАЙДАНУ
У вирі Майдану столиця хрещата,
Знамен океаном вогнем майорить.
В наметах стоїть Помаранчу Хрещатик,
Розбити кайдани бажанням горить.
Стояти уперто там люди готові –
Народ згуртувався Майданом увесь.
Давно возвели барикади льодові,
Аби захистити і волю, і честь.
Приспів
Майдан – революції серце
В борні за народні права,
Майдан – України безсмертя,
Майдан – усьому голова.
Повік на Майдані у радості й муці
Омріяна воля висвічує нам.
Величчя Вкраїні несе революція,
Свободу і гідність – донькам і синам.
Для людства нема в Україні секретів –
Захоплені долею нас, громадян.
Святішого місця нема на планеті –
Немовби від Бога наш Євромайдан.
02.01.2014
ТАРАС НА МАЙДАНІ
Нуртує Майдан героїчного часу,
Надійно карбує історії мить…
Ми маєм почути вже голос Тараса –
Він з нами ось тут на Майдані стоїть.
Розбити дощенту кайдани і грати –
Усе заповітне, як сад, розцвіте.
І щезнуть навіки враги-супостати,
Тарас на майдані – за діло святе.
Приспів
Тарасе, Тарасе, Тарасе…
Тебе зустрічає людей океан,
Тарас на Майдані…Найліпша окраса:
Зливається в ціле Тарас і Майдан.
Тарас…Він людей до сокири не кличе…
Як вибухне час, то розгорнемся враз.
Наш рідний Майдан загартовує віче,
Чатуєм на слово – що скаже Тарас.
Майдан непохитний у радості й муці,
Щоб вибороть волі омріяний час…
Для слави Майдану в ім’я революції
В степах Зауралля томився Тарас.
07.01.14
КОЗАЦЬКА СТОЛИЦЯ
Майданом гуде українська столиця
У спогаді давніх бентежних сторіч:
Козацькі вусаті збадьорені лиця
Нагадують нам – Запорізька це Січ.
Котлами загачені різні куточки,
З димком закипає козацький куліш…
Зійшлись на Майдані сини наші й дочки –
Розуму ясного і серцем чистіш.
Приспів
Майдан як вольниця козацька,Роками століття, мов птахи, пролинуть,
Мов Запорізька славна Січ.
Орли злетілись – дружба братська
Хай запанує вдень і ніч.
Лишивши щось добре, а десь – чистоган.
Козацький Майдан вже повік не загине,
Козацька столиця – наш Євромайдан!
Лукава підступність Петра й Катерини –
Щоб Русь – Україну загарбать украй…
А їхні нащадки живуть і донині…
Козацький Майдане, не спи, не дрімай!
09.01.14
А Я ЗАЛИШИЛАСЬ ОДНА...
Мені не жить одній-одною —
Тебе забрали на війну...
Як розлучалися з тобою,
Шепнув: “Прийду і пригорну...”
Вернула пам'ять до Майдану
Про всіх убитих і живих...
В серцях людей болюча рана —
Ховали хлопців молодих.
Приспів
Тарілки мідні дзвякали,Бої точилися криваві,
Повсюдно люди плакали
По мужеві, по синові
І вже ставали сивими.
З Майдану із столичного
Проводили у вічність їх.
Та у хвилини між боїв
Бійцям хотілось на привалі
Відчуть тепло своїх батьків.
Життя в ту ніч невідворотню
Враз перекреслила війна...
Ти відлетів в “Небесну сотню”,
А я залишилась одна.
10.08.2014
«НЕ КРАДИ!»
На землі згуртована еліта,
Краще цю капелу обійди…
Вся вона і пещена, і сита,
Бо не знає Бога:«Не кради!»
Україна споконвічно гнана,
Прагне вік позбавитись біди…
І народ посунув до Майдану,
Щоб сказати банді:«Не кради!»
Приспів
Не кради, не кради, не кради –
Велить нам історія честі.
Щоб позбавитись цеї біди,
Треба чесно історію нести.
Не кради, не кради, не кради –
А в душі виникає безвір’я …
На прибої безчестя води –
З золотим унітазом Міжгір’я.
«Не кради!» озвучене Майданом,
І народ прибув увесь сюди,
Щоб сказати урядовим кланам:
«Зупинись і більше не кради».
На очах підносяться споруди,
Виростають ніби із води,
На мільйони, вкрадені усюди,
Знехтувавши Бога: «Не кради!»
25.01.14
ТРИМАЙТЕСЬ, ХЛОП'ЯТА...
Присвячується землякам-семиполківцям:
Віталію Федорову, Вадиму Павлову,
Юрію Патуку, Олександру Пащенку,
Ігорю Печонці, Івану Старостину,
Миколі Дутову, Сергію Ковалю,
Артуру Легкодуху, Івану Пригоді,
Сергію Пищику, Олександру Буглаку,
мобілізованим на захист України від
російських окупантів в зону АТО.
Недавно ще були ви дітлахами —
В коротеньких штанцях нановину,
Із ніжністю тулилися до мами...
Тепер у зріст ідете на війну.
Ви стрінетесь в бою із ворогами,
Коли над нами небо голубе...
Нехай Господь простить вас, поміж нами,
Стріляй його, бо встрілить він тебе.
Приспів
Тримайтесь, хлоп'ята, тримайтесь,Такого ще віками не бувало —
Ви наші відважні сини.
Живими з війни повертайтесь,
Живими приходьте з війни.
Ми будемо вас зустрічати,
Як рідну кровинку свою.
Бандитів вам треба карати
На кожному кроці в бою.
Піднявся люд і в місті, і в селі,
Вся Україна, як один, повстала,
На захист встала матінки-¬землі.
Сини мої, не треба нам безсмертя
Ціною гибелі, як завжди це було...
Чекаємо з неспокоєм на серці,
Допоки ви не вернетесь в село.
20.07.14
МАЙДАН НА КРАСНІЙ ПЛОЩІ
Росіянам для роздумів. - Від себе
Дрімає, спить обдурена Росія —
Її іще не здибав ураган...
Та прийде час, народ її прозріє —
На Красній площі вибухне Майдан.
Лякають вас, є чоловік-химера,
А це, насправді, добрий чоловік,
Він України патріот... Бандера,
Якого люди згадують повік.
Приспів
Майдане червоний,Війна гримить — ідуть брати на брата,
Майдане хрещатий —
Це воля історії стрітися вам...
Ділам революції тільки початок
На хвилі довіри батькам і синам.
А кров багрянить вже бруківку міст...
Упали патріоти й сепарати...
Скажіть, чи в цьому є розумний зміст.
Тому в одному я зізнатись мушу,
Що москаля вже назову “мій брат”
І перед ним розкрию свою душу,
Як він опустить долу автомат.
05.05.2014
ОСТАННІЙ ДЕНЬ МАЙДАНУ
Хіба буває день останній
Такої величі... Майдан!..
Майдан вирує на світанні,
Немов безмежний океан.
Прийшов останній день Майдану,
Що сколихнув народ увись...
Майдан цілив душевні рани,
З Майданом люди підвелись.
Приспів
Настав, ¬настав останній день Майдану,Уже Майдан прощається потроху
Що гув у барикадах і димах,
Де з шинами вогнем здіймався ранок,
Народне віче торувало шлях.
До інших і нечуваних часів...
Тепер Майдан — це совість, честь, епоха
У всій своїй небаченій красі.
В останній день вже світ угледів:
З наказу, мабуть, мов колись,
Зірвали крила у наметів,
Знов шини полум'ям звелись.
Прощай, Майдан, не все ти владив,
Та ще коли прийдеться встать,
Щоби тісніш притиснуть гадів —
Намети вмить залопотять.
16.08.2014
Розділ «Колись ми звалися братами»
КОЛИСЬ МИ ЗВАЛИСЯ БРАТАМИ...
«Никогда мы не будем братьями…»- Анастасія Дмитрук
Колись ми звалися братами,
Співався вік цей постулат…
Московський вождик знищив гами,
Повів війну – на брата брат.
Жахні картини – серце плаче,
Вже в інтернеті бачить світ
Єство московське геть звіряче,
Коли розпорюють живіт.
Приспів
Вам не втекти від Бога кари –Які ж брати ми, де те братство,
Московським виродкам керма…
Ви не слов’яни, ви татари –
Між нас родинності нема.
У ваших генах помста крові,
Нащадки справжні татарви
Та фінів, мовити на слові, -
Фінал підступної Москви.
Коли під горлом автомат…
Це путінське розбою царство –
Вершить наругу старший брат.
Кривавий слід веде по суті
Через братерства явний брак…
З душею, повній каламуті,
Біля керма стоїть маніак.
25.04.14
НЕ МОЖУ Я ПРИЙТИ ДО ТЯМИ
Російському "брату"-солдату
- Від себе
Не можу я прийти до тями,
Мій розум зради не збагне:
Недавно ми були були братами,
Тепер стріляєш ти в мене.
Гули вітальні телеграми…
Де цвях того, що ми чужі,
Чому зробились ворогами
І опинились на межі.
Приспів
Споконвіків втішали росіяни:Нема наївності простору
З Росією нам бути навіки,
Що ми брати, що ми слов’яни –
З одної течії – ріки.
Для українців наяву –
Гримить війною наше горе,
Щоби потішити Москву.
Чому в Донбасі б’ють гармати,
Чому синівська ллється кров,
Чому нещасна наша мати
Б’є в груди себе знов і знов.
14.09.14
ХТО МІГ ПОДУМАТИ
Хто міг подумати, як сталось,
Колись були братами...
З братерства клаптя не зосталось —
Зробились ворогами.
Я уявити на хвилину
Ніяк тепер не можу:
Пішли громити Україну
Мої брати... негоже.
Приспів
Хто міг помислити раніш,
Коли цвіли садами,
Щоб, устромивши в спину ніж,
Лишатися братами?
Це є веління з-під небес,Загомоніла грізна зброя —
З верхівки Піраміди,
Де умостивсь паршивий пес,
А, мо, нікчемна гнида.
Брати ударили в стволи...
Несли калік, несли героїв —
Червономаком слід вели.
Хто міг подумати раніше,
Що заговорить автомат...
Іще історія напише,
Як розмовляє старший брат...
10.05.2014
«ХОТЯТ ЛИ РУССКИЕ ВОЙНЫ?»
Для роздумів російському поету,
автору, Євгену Євтушенку і
всім росіянам.
- Від себе
«Хотят ли русские войны?»
Гриміло на планету.
Тоді не бачили брехні
І вірили поету.
«Да, мы умеем воевать!»
Нагадує поет нам…
Тепер – вбивать і мордувать,
Мов вибухнула Етна.
Москаль спішить стрілять братів ,
Бо це потрібно владі…
Чом для дружин і матерів –
Не стати на заваді.
В тіні беріз і тополів
Лежать батьки – солдати,
В руках синів біля постів
Трясуться автомати.
Хтось під берізкою упав
Із іменем героя…
Гелікоптер син розстріляв –
Сиріт в сім’ї потроїв.
Повзе колона, ніби гад,
На Україну стиха,
А на броні вмостився «брат» -
Несе у дім наш лихо.
Коли в Донецьку чи в Криму
Російські танки гримають,
Усе окутане в диму,
Скрізь автомати блимають.
Ми певно вгледіли здаля
Бандитів в «руськім золоті» -
З – під рук катюги – москаля
Враз животи розпороті.
Коли в Донецьку чи в Криму
Кремль душить нашу неньку,
Тепер що скажете й кому,
Поете Євтушенко?
«Хотят ли русские войны?» -
Цього ніхто не чує…
Як заклинання сатани -
Росія вже воює.
Утому скинувши з плечей
І мантію гаранта,
Народ російський гаряче
Доживсь до окупанта.
Ганьба еліті росіян –
Митців, що Богом обрані,
Які сказали «Так!» боям
Ув Україні зоряній.
І знову тягнуться сини
До пана Євтушенка:
«Хотят ли русские войны?..»
Ця байка дешевенька.
25.05.2014
«УМОМ РОССИЮ НЕ ПОНЯТЬ…»
«Умом Россию не понять,
Аршином общим не измерить:
У ней особенная стать –
В Россию можно только верить»
- Ф. Тютчев
«Умом Россию не понять…»
І нам ніяк не зрозуміти,
Як можна у братів стрілять –
Вже плачуть сиротами діти.
«Умом Россию не понять…»
Яким її аршином мірять:
Донбас міркує приєднать,
На краще там ще люди вірять.
«Умом Россию не понять…»
Вона сама яка собою:
У ній бринить безжально стать –
Завжди готова до розбою.
«Умом Россию не понять…»
Ні краплі жодної довіри,
Вона уміє лиш брехать,
Війни жадає, а не миру.
«Умом Россию не понять…»
Згадаймо росяні світанки,
Аби взаємністю вітать,
Але повзуть російські танки.
«Умом Россию не понять…»
Готова викинуть десанта,
Вкраїну всю окупувать –
Перетворилась в окупанта.
«Умом Россию не понять…»
Коли бузком запахнуть сквери –
Вона нас може оббріхать,
Що ми негідники – Бандери.
«Умом Россию не понять…»
На Україну погань сіє.
Під стать їй красти, убивать –
Споконвіків така Росія.
«Умом Россию не понять…»
Що гомонить про неї преса,
І інших слів не підібрать:
Росія – здавнений агресор.
«Умом Россию не понять…»
Вона в личині супостата
Братів стріляє…
Людьми і Господом проклята.
02.07.2014
БАЛАДА ПРО ДВА ДЗЬОБИ
Така мораль бува в легенді
У час підступної доби –
Відомий птах сія у бренді:
Дві голови і два дзьоби.
У пазурах його упертих –
Звалити жертви будь-які,
Щоб шматувати їх і дерти,
В обіймах тиснути віки.
Політ орла в просторі синім –
Як символ вольності раба.
Стерв’ятник в лику яструбинім –
Мандат державного герба.
Орли у вічному дозорі –
Світ підібгать під два крила,
Загарбать всі моря і гори:
«Труба чтоб нашенской была»…
Летить історія крилато
Через віки, через горби…
Щоби братів впритул тримати,
Потрібно мати два дзьоби.
19.05.2011
КАЇН-БРАТОВБИВЦЯ
«Повстав Каїн на Авеля, брата свого,
- і вбив його»
- Біблія, книга «Буття»
Лягла стара історія на серце,
Вона несе в віках біблійну суть,
Про брата старшого у ній ідеться,
Якого здавна Каїном зовуть.
У Авеля велось велике стадо –
Отара перворідненьких ягнят.
А Путін – Каїна прямий нащадок –
Як може убивати брата брат.
Віками Каїн Господом проклятий,
За вбивство він нікого не простив.
Убив підступно Каїн свого брата,
На ньому Бог знак вбивці помістив.
У Каїна немає милостивців,
А вбив одного з богових дітей…
Від Каїна – російського убивці
Кров пролилася тисячі людей.
Уся земля вкраїнська до окраїн
В огні артилерійських канонад,
Кров проливає Путін – сущий Каїн,
І гинуть Авелі за братом брат.
І Путіну в житті не затаїться…
За море крові, океан біди
Закарбувать на лобі знак: «Убивця!»
І прикувати до стовпа ганьби.
Вставай, народе, розпростай коліна,
До Бога піднеси свої персти.
Піднімемось разом за Україну,
Щоби мерзоту рашівську знести.
18.07.2014
БОЇНГ (Boeing-777)
17 липня 2014 року над містом Торез
Донецької області був збитий
російськими терористами
малазійський пасажирський літак
«Боїнг-777», на якому знаходилось
298 людей.
- Із газет
Від жахіття зойкнула планета...
Знаменуєм, що стріляв мастак -
Це рашистом послана ракета
Розвалила в небесах літак.
Людоньки униз летіли мертві,
Може, ще і навіть будь живі...
До землі за десять кілометрів
Неможливо вже когось спасти.
Приспів
Падала із неба рученька дитяти,
Котиком припала на м’яку траву.
Цим би рученятком квітоньки збирати...
Бачимо страхіття,Боже, наяву.
Як оце все видиме узгодить
Із здоровим глуздом на землі.
Жертвами лягли за нагороди
В літаку дорослі і малі.
Кров’ю вже стікає Україна,
Трупами вкривається земля,
А підступний виродок-людина
Підло посміхається з Кремля.
06.08.14.
«ЖДИ МЕНЯ…»
«Жди меня, и я вернусь…»
- К. Симонов
Колом сімейним на телеекрані
Люди зібрались, немовби рідня,
На передачу, як на Майдані,
Аби в Україні сказать: «Жди меня…»
Ворог не жде, і в цю мить за екраном
Від «Градів» російських палає Донбас…
Кров’ю стікають бійців наших рани -
Тиснуть рашисти війною на нас.
Приспів
«Жди меня, Жди меня, Жди меня»,
Моя люба, чекай і надійся…
Як мене не врятує надійна броня,
Стримай сльози і мною гордися.
«Жди меня, Жди меня, Жди меня»…
Як приємно чекать в тихій залі,
Де нема ворожнечі, немає «огня»,
Думи линуть в омріяні далі.
Гримить війна, і «Жди меня» не віда,
Чого чекать, якого ждать вінця,
Коли бандит розстрілює сусіда
Й погрожує стріляти без кінця.
А «Жди меня» єднає континенти
З турботою, щоб цвів сімейний сад…
Для «Жди меня» квітучіші моменти,
Як обнімаються вже з братом брат.
28.10.14
ЙОСЯ
Серед російських культурних діячів,
що підтримали криваву авантюру
Путіна, опинився народний артист
України, що живим увічнений в
пам'ятнику в Донецьку, знаний співак
Йосип Кобзон, який у своїй програмі
мав відому пісню “День Победы".
Гей, Кобзоне Йосип, Йося, Йося, Йося —
Сталося жахливе — вже без вороття —
Плюнув ти в тарілку, може, так здалося,
Ласував з якої все своє життя.
І між нас настала назавжди розлука,
Зник для всіх вокалу чарівний озон,
Зрадив рідну землю, як остання сука.
Відійде у вічність зганьблений Кобзон.
Приспів
Кобзоне, Кобзоне, Кобзоне!
Якої ще слави бажать...
На ім'я колишнє коронне
Тепер будуть люди плювать.
Кожен майстер сяє золотом натури,
Щоби розгорнутись розумом сердець.
Запитання долі: з ким майстри культури
Стануть під багнети... гідності кінець.
У селі моєму в тітоньки Параски
Вузлики на пам'ять в'яжуть на роки…
Стане “День Победы” днем його поразки
На віки...
25. 03.2014
ПЛЕМ’Я МОЛОДЕ
«Здравствуй, племя младое, незнакомое...»
- О. Пушкін
- Десятирічний львів’янин Тарас Кротько
віддав на бронежилет 1300 гривень,
які збирав на планшет...
- Іван Михайлов, восьми років, із
м. Бровари в листі звернувся до солдата
з проханням захисту, бо «крім тебе, нас
з мамою нема кому захищати».
-Із інтернету.
В час суворий небачено грізно
Під гарматами поле гуде...
Захистити Вкраїну залізно
Встало плем’я, як цвіт, молоде.
Це Тарасик із міста зі Львова...
Кошти мавши на модний планшет,
Свою мрію, як цвіт, кольорову
Поміняв він на бронежилет.
Приспів
Дух зберемо в магічному слові
І розкриєм життєвий секрет:
Щоб солдат був живий і здоровий,
Одягнім його в бронежилет.
Пише Йванко Михайлов солдату
Восьмирічний на фронт броварець,
Що він з мамою, зовсім без тата,
Просить захисту їхніх сердець.
Кожен ранок красивим намистом
Прикрашає країну мою...
Перемогу над рашифашизмом
Ми здобудемо тільки в бою.
26.08.14
«ПРОЩАЙ, НЕМЫТАЯ РОССИЯ...»
... Прощай, немытая Россия,
Страна рабов, страна господ,
И вы, мундиры голубые,
И ты, им преданный народ...
- М. Лермонтов
Донецьк - місто троянд.
- Із преси
«Прощай, немытая Россия», -
Як влучно вимовив поет…
Вона сьогодні горе сіє
На кожний в світі континент.
«Прощай, немытая Россия…»,
Царьку вподобана ущерть.
Його команда голубіє,
Несе народам жах і смерть.
Приспів
Ах, Росія, Росія немита -
Бо неважко людині збагнуть,
Коли «Градом» російським побито
Всі троянди, що в місті цвітуть.
Ах, Росія, Росія немита,
Марним буде твій доблесний труд -
Ти не зможеш з себе знаменито
Змить віками скопичений бруд.
«Прощай, немытая Россия...»
Запам’ятати слід тобі
Про те, хто горе людям сіє, -
Твої мундири голубі.
«Прощай, немытая Россия…»
Ой, як би хороше було,
Щоб розпрощаться з брудом сили,
Тоді б навкруг все розцвіло.
02.11.14
ГРУЗ-200
Олені Васильєвій, правозахисниці,
засновнику групи "Вантаж—200
з України в Росію"
З болем у серці непрохані вісті -
Як тільки убачив жахну маячню…
Пливуть літаки вже із грузами-200
В Смоленськ, у Ростов, у далеку Чечню.
В російські оселі спішать домовини
Під темним покровом на віщій зорі.
Прибув на поріг тяжкий груз з України -
Стрічають у розпачі їх матері.
Приспів
А труни, а труни, а труни
Горою стоять в штабелях…
Солдати лихої парсуни
Лягли на донбаських полях.
Зловісне для матері горе
Усіх огортає людей…
Маленька кремлівська потвора
Своїх убиває дітей.
Аби Україну затиснути дуже,
Кремлівська когорта вся входить у раж -
Із хлопців російських зробили байдуже
Найтяжчий у світі кривавий вантаж.
Пливуть літаки, пролітають вагони,
Несуть, як колись, цей двохсотенний груз…
Шукали тоді аргументи вагомі
Про груз із Афгана в Радянський Союз.
12.10.14
ПРОКЛЯТТЯ УКРАЇНСЬКИХ МАТЕРІВ
Для матерів святою є родина,
Там сяє скрізь порядок і любов...
Від московитів стогне Україна —
Вже пролилася жалю людська кров.
А Путіну не в піку лик Месії —
Загалом стало, що він натворив,
Що кров пролив, смертями землю всіяв,
Весь світ брехнею ницо окрутив.
Приспів
За кров дітей, що мали світлі мрії,
А кожен з них Майданом вже прозрів,
Ми шлем убивці Путіну в Росію
Прокляття українських матерів.
Земля Вкраїни навесні квітує
Розводами чаруючих флоксин...
Бандитський напад вже на нас готує,
Як мовлять у народі, сучий син.
Нема війни, а тліють попелища,
І домовини все пливуть, пливуть...
Нуртують в гніві душі, вітер свище...
Дай Бог, щоб убієнних не забуть.
04.05.2014
«ТОВАРИЩ МОСКАЛЬ…»
“Говорю тебе: товарищ москаль,
На Украину зубы не скаль..."
- В.Маяковський, "Долг Украине"
Донбас в огні - схитнулася планета,
Донецький люд від ГРАДів околів…
Послухаймо російського поета,
Що він казав давно про москалів.
Земляк розкрився москалеві щиро,
Йому в упор, щоб відвернути жах:
- На Україну зуби не вищирюй,
Бо вслід отримать можеш по зубах.
Приспів
Оскал зубів, оскал зубів
Із поглядом звірячим...
Росте часвчас число гробів -
І мати гірко плаче.
Веде рашист Донеччину до згуби
І ГРАДом забиває любий край...
Так у Кремлі вищирюються зуби
На радість про кривавий урожай.
Колись Вкраїну нищили фашисти,
Споріднені теперішній Москві...
Донбас, як сад, зруйновують рашисти,
Багріють їхні душі у крові.
06.12.14
СПАСТИ УКРАЇНУ
Ніколи,ніколи не буде Вкраїна
Рабою рашистських катів…
- За П.Бажаном
Пливуть віки у синьому просторі
У спогадах по Київській Русі,
Як подвиги з козацької історії
Піднесли Україну у красі.
Нам припасла Московія гостинці,
І враз, мов блискавка, змінився небочас –
Це віроломні золотоординці
Пішли війною нищити Донбас.
Приспів
Вставай, народ, вставайте, добрі люди,
Готуймо загороди й блокпости,
Захистимось, бо щастя нам не буде,
Як не зуміємо самі себе спасти.
Вставай, народ, вставайте, люди добрі,
Щоб Україну – матінку спасти,
Убережемось від людей недобрих,
Від тих, що називалися брати.
А ворог наш підступно безпощадний,
На здивування, наші це брати:
Ми будем битись з ворогом нещадно,
Бо видно, вже війни не обійти.
В бою стояти будем до загину,
До подиху останнього кінця,
Ми ляжемо кістьми за Україну,
Святого Духа, Сина і Отця.
24.09.14
ЛЬОТЧИЦЯ НАДІЯ
Вполонену рашистами українську
льотчицю Надію Савченко, яка на
допиті сказала, що краще померти
в Україні, ніж жити в Росії, відправили
на психіатричну експертизу.
-Із інтернету
Обрій ген світанком голубіє,
Птаство ллє симфонію круту…
А літак відважної Надії
Сміло набирає висоту.
На війні з боями відчайдушна…
Коли йшов в атаку батальйон,
На землі Надія билась мужньо…
Сталося – потрапила в полон.
Приспів
О, Надіє, Надіє, Надіє,
Птаха вільна в польоті орла,
Тобі крила ламають в надії,
Щоб такою, як є, не була.
А на допиті ставлять до стінки
У психушку – катівню проклять…
Не зламати повік українку,
Вам, рашистам, повік не зламать.
Краще вже померти в Україні
Вільною людиною, як птах,
Аніж жить в пригніченій Росії,
Маючи в душі постійний страх.
Це абсурд рашистського театру,
Щодо Наді зблизька і здаля -
Перший пацієнт до психіатра
Володар московського Кремля.
19.10.14
Розділ «Дещиці»
* * *
Вже у мене давно білі скроні,Та у серці палає вогонь.
Я навічно в твоєму полоні —
Твого серця, очей і долонь.
* * *
У сіні ми, волосся пахне сіном,І сіном пахнуть перса золоті.
Яка чарівна ти у світанковій сині,
В своїй непогрішимій наготі.
* * *
А я тебе ніяк не бережу.Кохання — це таємна течія.
Збагну колись я цю межу,
Та пізно буде вже, любов моя.
* * *
А Україна, ніби свічка,Палає тихо в темноту.
Та ми чекаємо за звичкою,
Як білі вишні зацвітуть.
* * *
Згадаєм, друже, із тобою,Як ввечері, не вранці,
Ми під розкішною вербою
Пили по добрій чарці.
* * *
Мов совість наша, знов лелекиЛетять весною до села,
Долають відстані далекі
Широким помахом крила.
* * *
П`ємо дзвінкучу воду із криниціІз другом — кращим із синів.
Засіяв він планету чорнобривцями,
Волошками у житі засинів.
* * *
Хоча й бентежать солов`їні трелі,Нас розвели вже люди і роки.
А ми колись, безпечні і веселі,
Клялися у коханні на віки.
* * *
Зрозумій, чому гостем непроханимЗавітав я на милий поріг —
Бо я в тебе по вуха закоханий,
І нема мені інших доріг.
* * *
Сокиру гострять владоможні трутні:Заплаче Україна, пропаде,
Коли на корені її могутні
З холодним блиском лезо упаде.
* * *
Тонесенька ниточка щастяТримає в любові серця.
Не може вона обірваться –
Це буде початок кінця.
* * *
Давненько вже зігнута спина,Здається, відійшла любов,
Та лиш торкнусь твого коліна,
Як зануртує в жилах кров.
* * *
В полях згинається колосся,Тяжіє низько до землі.
Війнула вже в обличчя осінь –
Готуймось, душе, до зими.
* * *
Веселі внуки бігають в садочку,Вишневий цвіт спада на спориші.
На лавці дід з бабусею рядочком
Милуються нащадками в душі.
* * *
Я почуваюся героєм,Хоча на спад усе іде.
У голові дівчата роєм,
І серце – ніби молоде.
* * *
Де ти ділась, моя мила?Твої очі – чарівні.
Я без тебе жить не в силах –
Появись хоч уві сні.
* * *
Я зламав бузкові стебла,В росах зоряних пройшов.
На твоїх смаглявих стегнах
Золотий пушок.
* * *
Герої ходять поміж нас –Чомусь ми їх не помічаєм.
Працює невмолимий час –
Ми їх на цвинтар проводжаєм.
* * *
Чим завинив, що глянула спогорда? Золотолист ляга на спориші.
Печальний звук останнього акорду
Тужливо відгукнувся у душі.
* * *
Аби життя я перевів у часі,По-іншому світився б циферблат,
І стрілки, повернувшися наразі,
Нас відвели б на сорок літ назад.
* * *
Ти схилилась до мого плечаІз дивовижним вихилом грудей.
Світ захитався ув моїх очах,
Нема мені подітися ніде.
* * *
Андрійко:Мій дідусь підніс гостинець,
Цим пишаюсь: в тому річ,
Що я справжній українець,
Хоча прізвище Москвич.
* * *
Даша:Коли була маленька,
Завжди свого кота
З любов’ю і легенько
Тягала за хвоста.
* * *
Віка:Є у мене дві бабусі,
А ще – гарні дідусі.
Ними дуже я горджуся,
Вони кращі від усіх.
* * *
Людське життя – це тільки митьДля сивої історії-бабусі.
Як все довкола не любить,
Коли життя у русі?
* * *
Я ім’я твоє, мила, фатальноНаписав на морозному склі,
А воно від тепла моментально
Десь розтало, немов уві сні.
* * *
Коса співає стоголосоВ росяно-зоряній траві.
Трава лягає у покоси,
А на траву лягли і ми.
* * *
Сяю радісно думкою: може, тиПокохаєш мене, як було…
Аби наше кохання помножити,
Задзвеніло б воно джерелом.
* * *
Я лечу в свою останню осінь.Ніна Матвієнко.
Я не знаю, хто мене попросить,
Щоб усім зуміти довести:
Я лечу в свою останню осінь,
Господи, прости мені, прости…
* * *
Згубив косу –Знайшов красу:
Ідеальне тіло,
Ідеальну талію, фігуру.
Це було божество…
* * *
Літа спливають калинові,Нема надії на життя.
І тільки очі волошкові
Синіють зорями в житах.
* * *
Я хотів би бути у лещатахМилої своєї на віки,
Що уміє тиснуть і прощати
За якісь такі-сякі гріхи.
* * *
Все небо у зорях для кожного дії,Мов щедрий хазяїн посипав зерном…
Гартуймо надійно серця молодії,
Хто має прославить громади добром.
* * *
Моє ти серце розтривожила,Як привітала в нову ніч.
Тепер без тебе жить не можу я -
Зустрітись треба, певна річ.
* * *
Скажи мені на повні груди,Подай надію на любов,
Скажи, що мене щиро любиш,
І ми зустрінемося знов.
* * *
Не нудьгуй – повернуся я скоро,І себе вже на думці ловлю,
Що я вартий твойого докору,
Бо тебе так безмежно люблю.
* * *
Помалу повертається планета,Іще ледь-ледь і нам покаже покаже суть..
Побачимо розірвані тенета -
Агресора на марах понесуть.
* * *
Олені Зінченко з інтернетуЗирни в люстерко з ранньою росою,
Угледь себе з усмішкою сама:
Ти створена чаклунською красою
Мужчин усіх позводити з ума.
* * *
Я в житті не бажаю більшого –Полюби мене грішного.
